Іванко і царева дочка (українська народна казка)

***

Іванко і царева дочка (українська народна казка)

В одного пана служили наймити, чоловік з жінкою. Ті наймити були бездітні і мали вже по шістдесят років. Пан посилав наймита ловити рибу і скільки скаже, стільки наймит зловить. Щастя велике мав той чоловік на рибу. Одного разу поз’їжджалися до пана гості, і він похвалився:

– У мене такий наймит, що скільки скажу, стільки риби зловить.

Тоді виходить один пан і каже:

– Давай поб’ємося об заклад. Як твій наймит зловить стільки риби, скільки я скажу, то даю тобі хутір і двір, а як не зловить, то ти мені таке саме віддаси.

– Добре.

І посилає пан старого наймита ловити рибу.

– Як не зловиш стільки риби, як сказав цей пан, то й не вертайся додому.

Прийшов наймит до ставу, закидає невід, витягає… аби хоч одна рибка зловилася! Закидає другий раз, і третій – нема риби. Сів наймит та й плаче. Уже й ніч, а він додому не йде. Коли чує, забулькотіло щось, і виходить з води нечистий.

– Чого ти плачеш? – питає він.

– Послав мене пан ловити рибу, а я не можу жодної спіймати.

– Я допоможу тобі, – каже нечистий. – Але ти за це даси мені те, що в тебе вдома, але ти ще не знаєш про нього.

Подумав чоловік: «Що ж у мене може бути такого дорогого? Ми вже з жінкою старі». Та й розписався він кров’ю, що через вісімнадцять років на тім самім місці дасть нечистому, що той запросив. Нечистий скочив у воду, а наймит закинув невід та й не може витягнути. Стільки риби наловив, що вже аж забагато.

Виграв його пан хутір і двір. Виграв і каже наймиту:

– Цей двір і половина виграної землі – твої.

Зробився наймит багатим. А тут його жінка каже, що буде мати дитину. І зажурився чоловік, бо не забув, що підписав нечистому. Жінка радіє, що буде мати дитину, а він журиться.

Вродився у них хлопець. І такий гарний! Та як з води росте. Що другий виросте за рік, то він за місяць у два рази більше. До року хлопець такий зробився, як другий у п’ять-шість років. Віддали вони його до школи. Хлопець вчиться, і так добре вчиться, що краще й не можна. А батько все сумує.

Приходить одного разу син додому та й каже:

– Тату, не сумуйте. Я знаю, що ви мене продали. Але не журіться, все буде добре.

Підріс хлопець та й каже татові купити пару лошат. Пішли вони на ярмарок і ходили, поки не надибав син одне паршиве лошатко. Батько хотів краще лоша купити, але син уперся, щоб тільки те паршиве. І купили, але пари до нього не було.

Прийшли вони на другий ярмарок, і хлопець знову знайшов благеньке, слабеньке лошатко.

– Оце купіть, – каже.

Соромно батькові таке лоша вести, але купив.

Заперли вони обох лошат у загоні, і сказав син, щоб росли вони там заперті три роки. І ще сказав батькові зробити візок, щоб усе в ньому було залізом оковане, а упряж щоб була ремінна.

Минули роки, і настав день, коли чоловік мав віддати нечистому сина. Хлопець почав готуватися. Пішов він до попа та взяв у нього єпитрахиль і свячену воду. Поклав це в скриньку і сказав батькові, щоб відвіз його до ставу, де мав віддати нечистому.

– А завтра рано прийдете сюди і заберете мене, – каже син.

«А чи ж буде кого забирати?» – подумав батько.

Під’їхали до ставу. Син каже батькові:

– Лишайте мене тут і зразу втікайте. Нехай коні біжать, як тільки можуть.

Лише зсадив батько сина коло ставу, як нечисті з води почали у старого камінням кидати. Якби мав гірші коні, то пропав би. Але коні понесли, як вітер, і винесли старого з біди.

А син сів коло ставу, поставив коло себе свячену воду, тримає в руках патрахіль і жде. А нечисті думають: «Як до нього підступити? Він же може зловити нас у патрахіль». Вийшли три-чотири нечистих і підступають з усіх боків, щоб його схопити. А хлопець кропить їх водою. Нечисті бояться свяченої води і не підступають близько. А як трохи підійшли, він кинув патрахіль і зловив самого старшого, того, що мав батькову розписку.

– Даруй мені життя, – просить нечистий.

А хлопець каже:

– Віддай розписку батька, то подарую.

Тоді старший нечистий посилає другого до пекла:

– Піди і принеси ту розписку. Вона там під каменем лежить.

Побіг нечистий за розпискою, а хлопець усе кропить їхнього старшого. Той аж корчиться.

Принесли нечисті розписку, подають, а хлопець глянув та й каже:

– Це не та розписка.

Та й кропить нечистого.

– Принесіть іншу! – кричить нечистий.

Пішли, принесли – знов не та.

Старший нечистий втретє посилає їх:

– Принесіть справжню розписку, бо він мені дні кінчає.

Принесли нечисті третю розписку. Подивився хлопець – та, що треба. Пустив нечистого з патрахіля та як окропить його свяченою водою навздогін!

Утік нечистий, а хлопець сидить і чекає батька. Дивиться, аж тут літак летить. Побачили його з літака та й почали спускатися.

Виходить з літака царська дочка, глянула на хлопця і сподобався він їй.

Каже:

– Я шукаю собі чоловіка, якраз такого, як ти. Сідай у літак.

– Я чекаю на тата, – каже він.

– Ти невдовзі його побачиш, – пообіцяла царська дочка.

Сів він у літак і прилетіли вони до царя. Хлопець написав листа до батька, щоб не журився і приїжджав на весілля.

Побралися вони і поїхали в гості до його батьків. Царська дочка взяла з собою солдатів, а як приїхали, поставила їх біля воріт на варту.

Погостювали вони та й полягали. А вночі пробудилася царська дочка, зняла пости і написала на дверях:

«Я їду в Рожеву землю. Як знайдеш мене там, то буду жити з тобою, а як не знайдеш, то втратиш».

Пробудився Іван – ні жінки, ні карети, ні вартових. Глянув на двері, а там написано: «Я іду в Рожеву землю…»

Розказав він усе батькам і пішов шукати Рожеву землю.

Іде він, дивиться, а край дороги три хлопці б’ються.

– Чого ви б’єтеся? – питає.

– Батьки наші вмерли та й залишили велике добро. А ми не можемо поділитися.

– А що ж то за добро?

– А таке добро. Перше – це шапка-невидимка. Як одягнеш її, тебе ніхто не бачить. Друге – це черевички. Як узуєш їх, то ступнеш сто кілометрів за раз. А третє – паличка. Прийдеш до моря, махнеш, і на морі дорога зробиться.

Подумав Іванко та й каже:

– Лишіть усе коло мене, а самі відійдіть. І котрий хутчіш до мене добіжить, той усе забере.

Вони лише відійшли від нього, а він натяг шапку на голову, черевички на ноги, узяв паличку в руки та й нема його. Прибігли брати – нічого нема. Та й заплакали.

Приходить Іван під ліс. У лісі хатка, а в ній живе бабка.

Привітався він до неї та й питає:

– Чи не знаєте, де Рожева земля?

– Не знаю. Але, може, мій син знає, бо він – Сонце. Він світить по всім світі і все бачить. Тільки ти заховайся, щоб він не спалив тебе, як прийде.

Коли це зашуміло-загуділо, ліс ламатися почав. Летить Сонце. Підлетіло і з нього зробився стовп, а зі стовпа – чоловік.

Заходить той чоловік до хати. Зморщився і каже:

– Мамо, я чую, що тут десь людина об’явилася.

– Де б вона тут узялася, синку? Сюди й ворон кістки не занесе. Та й якби вона тут була, то що?

– Та нічого, – каже Сонце.

– Чи не знаєш, синку, де Рожева земля? – питає мати в Сонця.

– Ні, не знаю.

Пішов Іванко далі. Приходить до другого лісу. Дивиться, хатка, а в хатці – бабка.

– Чи не знаєте ви, бабо, де Рожева земля?

– Не знаю. Як прийде мій син, Місяць, то я спитаю його, а тебе сховаю, щоб не налякався.

Чує Іванко, шумить-гудить, Місяць летить. З Місяця зробився стовп, а зі стовпа – чоловік. Увійшов до хати.

– Ох, чути тут людину.

– Де ж тут їй взятися? – каже Місяцева матір. – Сюди й ворон кістки не занесе. Та й якби вона тут була, то що?

– Нічого, – каже Місяць.

– А чи ти не знаєш, синку, де Рожева земля?

– Ні, не знаю.

Пішов Іванко далі. Приходить він під третій ліс. Знову хатка, а в хатці – бабка.

– Чи не знаєте, бабо, де Рожева земля?

– Не знаю. Але мій син – Вітер. Може, він знає. Я тебе сховаю, щоб ти не налякався, як він буде летіти.

Заховала бабка Іванка. Коли це шумить-гудить, Вітер летить. Тріщать у лісі дерева, ломляться й падають на землю. Підлетів Вітер, і з нього зробився стовп, а зі стовпа – чоловік. Увійшов той чоловік до хати.

– Ох, чую людину.

– Та де б вона, синку, тут узялася? Сюди ворон кістки не занесе. А чи не знаєш ти, де Рожева земля? – питає мати.

– Знаю. Там завтра царську дочку заміж віддають, то я маю землю підсушити, бо дощ пройшов, і мокро дуже.

Тоді попрохала бабка, щоб завів туди Вітер Іванка.

Іванко вийшов перед очі Вітру, а той каже:

– Чи вспієш іти за мною? Я буду сильно віяти. На другий день пішли вони. Вітер віє, а Іванко як узув свої черевики та як ступнув, то зразу на сто кілометрів.

– Добре йдеш, – каже Вітер, – я швидкий, а ти ще швидший.

А в Рожевій землі уже весілля почалося. Царська дочка заміж за іншого йде. Натягнув Іванко на голову шапку-невидимку та й заходить у хату. І ніхто його не бачить.

Підійшов Іванко та й ударив вінчального батька в лице. А той думав, що молодий ударив, та й каже:

– Молодий, чого ви б’єтеся?

А Іванко й молодого у вухо вдарив.

– За що ви мене, батьку, вдарили? – крикнув молодий, та й зчепилися вони битися. А Іванко то того, то іншого у вухо. Гості не бачать, хто їх б’є, та й стали битися між собою усі. І повибігали з хати. Вийшла й молода. А Іванко сів, їсть, ніби нічого й не сталося.

Але молода була хитра. Вона глянула у вікно і побачила, що їжа сама підіймається над столом.

«Щось тут є», – подумала вона та й посилає гостей подивитися. Гості до хати, а Іванко одного – у вухо, другого – у вухо. Повтікали вони.

Тоді молода сама зайшла. Іванко підступив до неї та раз ущипнув, другий раз ущипнув. А тоді скинув шапку-невидимку та й видно його стало.

Царівна зраділа, почала його цілувати та й каже:

– Коли ти мене тут знайшов, то вже будемо жити, як жили спочатку.

Пішов Іванко до трьох братів і повернув їм їхнє добро: шапку-невидимку, черевики й паличку.

Потім повернулися Іванко з жінкою у своє царство і там вони жили, поки не порвалися в них жили.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)