Жили собі наречені, дуже любили один одного. Чоловік пішов у ліс косити. А приходить до него жебрачка, ходить якийсь час і все каже:
Косарики, чи вас десять, чи вас сім? А той каже:
– Та де ж, сам-но один кошу!
– Я їла гарбуз і молоко кисле, то мені в очах двоїться. І вона, та баба, пішла до тієї жінки до хати і каже:
– Ви так любитеся, але ще ліпше будете любитися. Але твій чоловік бородавку має на шиї, якби ти її єму зрізала, то ще ліпше б ви любилися.
І пішла, стала на дорозі під вечір, як той господар йде з косовиці, і каже:
– Тебе жінка заріже вночі.
Він не знав, чи то правда, що жінка заріже. А вона взяла бритву, ту бородавку хотіла відрізати, як та жебрачка їй казала, а він злапав за бритву та й не дав.
Так баба посварила чоловіка й жінку, вони добре жили, а зараз кепсько.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році.
Стиль запису збережено.