Груша-забіяка (Ольга Зубер)

Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати.

– З’їм зразу яблучко! Ні... грушку! Ні... Таки яблучко!

Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт.

– Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм!

Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!

– Ой-ой-ой! – зарепетував він. Та так голосно, що з дупла вискочила Білочка з білченятами.

– Мене груша побила! – заплакав Їжачок.

– Обходьте ту грушу десятою дорогою! – наказала Білочка білченятам. – А ти, Їжачку, приклади до гулі щось холодне!

– Добре! – схопившись за голівку, Їжачок поспішив до Мишки.

– Ой-ой-ой! Порятуй мене!

– А що сталося? – злякалася сіренька.

– Груша мене побила! Та так, що аж гуля вискочила! Білочка сказала, що треба до неї прикласти щось... кругле...

– Може, горішок?

– Чи довге...

– Шишечку?

– Ой, не знаю... давай шишечку!

– Тримай гарненько! – відказала Мишка.

Ось так Їжачок і потупцяв додому із шишкою на голові.

Аж ось, на зустріч – Лисичка. Та як розсміється:

– А чого це ти, Колючий, шишку на голові носиш?

– Мене груша побила!

– Груша? – не до сміху стало Руденькій.

– Так, що гуля вискочила!

– Ой, лишенько! А в мене ж біля хати груша росте... ще й дика!

– Ой, стережися її, Лисичко! – порадив Їжачок і потупцяв далі.

Аж глядь, Ведмедиця примостилася біля малинника та його грушою ласує!

– А що це ти грушу їси? – питає Їжачок.

– Ой, їм! Ой, їм! – облизнулася Ведмедиця.

– І що, вона тебе не побила?

– З якого б це дива? То тільки боксерські груші б’ються! А ця ох же ж і добра! Аж медова! –прицмакнула Ведмедиця й сховалася в барлозі.

– Добра? А чого ж тоді мене побила? – потер гулю Їжачок. – А! мабуть, образилася, що я спочатку яблучко хотів з’їсти! Тепер знатиму! Спершу їстиму грушки!... І ще... треба буде дізнатися, де в лісі боксерська груша росте... щоб часом ще й на неї не натрапити...