Якось гуляло Мишеня берегом озера. А по воді водомірки бігають, як на ковзанах. Жуки-вертячки на місці крутяться. Зелені жаби з крутого берега пірнають і пливуть наввипередки.
Позаздрило Мишеня:
"От би й мені поплавати!"
Раптом бачить – на пласкому камінці біля води гріється на сонечку Черепаха.
"От хто мене покатає!" – зраділо Мишеня та й каже:
– Доброго дня, Черепахо! Покатай мене, будь ласка, по озеру! Так хочеться мені в очеретяному лісі побувати та на водомірок зблизька подивитися!
Черепасі хотілося поніжитися на сонечку, але вона сказала:
– Гаразд! Лізь мені на спину. Покатаю.
Видерлося Мишеня на широку спину Черепахи, вмостилося та й поглядає навсібіч. Пливе Черепаха, лілеї лапами відсуває, корчі стороною обминає. На корчах, на листі латаття сидять зелені жаби і навперебій дивуються:
– Оце гарно придумало Мишеня! Що й казати – справний вершник!
А добра Черепаха лише посміхається.
Досхочу покаталося Мишеня. Підпливла Черепаха до берега. Зіскочило Мишеня на пісок і каже:
– Дякую, Черепахо! Як це добре було!.. А я тебе цукеркою пригощу!
Сунуло лапку в кишеню штанців, а цукерки там немає. Лише папірець шарудить.
– Ой, а цукерку я вже з'їв! Але нічого. Завтра неодмінно принесу – і не одну, а цілих три!
– Оце добре! – зраділа Черепаха. – Кажуть, вони смачні. У яскраві фантики загорнуті. У нас на озері їх зроду ніхто не куштував.
– Принесу, принесу! – закричало Мишеня. Лапки на березі розім'яло та й побігло додому.
На другий день Мишеня з норки вилізло: у кишені у нього три цукерки в гарних папірцях лежать. Біжить Мишеня до озера, та й міркує:
"Чи не з'їсти мені одну цукерку? Що три, що дві – це майже одне й те саме. Черепаха й двом рада буде".
Сіло воно у густій траві, та й з'їло одну цукерку. Цукерка смачна, у роті тане. Мишеня замружилося від задоволення, а потім раптом узяло, та й з'їло ще одну. А коли з'їло, подумало: чи це гарно Черепаху однією цукеркою пригощати, і вирішило, що не гарно. Глибоко зітхнуло та й з'їло третю, останню. Коли третій папірець полетів у траву, Мишеня замислилося. Що ж він скаже добрій Черепасі?
"Скажу, що сьогодні забув принести", – вирішило Мишеня і підстрибом побігло далі.
– Доброго дня, Черепахо! – ще здалеку закричало воно. – Який сьогодні гарний день! Може, ти знову мене покатаєш? – Тут воно ляснуло себе лапою по лобі й удало, що засмучене: – Ой, цукерки забув! Пробач мені. Завтра обов'язково принесу. Ось побачиш!
– Ну гаразд! – сказала добра Черепаха.
Знову жаби голосно кумкали услід добрій Черепасі та Мишеняті.
Третього дня зранку гріється Черепаха на своєму камені.
А Мишеня по доріжці біжить. У кишені штанців три цукерки лежать, і воно щосили намагається про них не думати. Ось і озеро. Виблиснула вода. Зупинилося Мишеня та раптом відчуло, що просто з місця рушити не зможе, якщо не з'їсть бодай одну цукерку. Лапка його сама потяглася до кишені. Як і минулого разу, цукерка показалася йому настільки смачною, що воно навіть не помітило, як з'їло ще одну.
"А вже цю, останню, понесу Черепасі", – вирішило Мишеня й побігло далі.
Як раптом, уже біля самої води, йому стало шкода віддавати цю останню цукерку Черепасі.
"Шкода, та й годі! – міркувало воно. – Скажу, що забув. Адже вона добра, і так покатає".
Розгорнуло воно цукерку, проковтнуло її, а папірець підхопив вітер та й кинув у воду, але Мишеня цього не помітило. Воно вже підбігло до Черепахи.
– А де ж цукерки? – не втрималася Черепаха.
– Ой, а я їх знову забув! Але завтра правда-правда принесу! Ось побачиш!
Знову повірила йому добра Черепаха. Знову весело катається на її спині Мишеня. Але що це за яскравий кораблик пливе їм назустріч? Мишеня придивилося як раптом впізнало папірець від своєї цукерки. Воно страшенно захвилювалося, крутиться на спині в черепахи.
– Давай, Черепахо, повернемо назад. Подивися, який гарний острівець. Мені хочеться там побігати! Будь ласка! Повернемо швидше!
Але вже було пізно. Черепаха теж помітила папірець і одразу зрозуміла, що Мишеня обдурило її. Цукерки з'їло само, а сказало, що забуло принести.
"Зараз я провчу його!" – вирішила Черепаха і повернула до острівця.
– Побігай тут, а я за п'ять хвилин повернуся по тебе. У мене деякі справи є.
Пірнула Черепаха і зникла у чорній глибині.
Вигукнув Мишеня, забігало острівцем. Суниці поїло. Нарешті втомилося. Сіло біля самої води. Чекає-чекає, а Черепахи все немає.
Ось і сонце до заходу хилиться. Стало прохолодно. Задзижчали комарі. Сидить Мишеня, тремтить. А комарі відчули його та як накинулися з усіх боків. Жалять без жалю. Один у хвостик вчепився. Два у вухо. Мишеня лапками махає, жене їх, але чим більше відмахується, тим більше навколо нього комарів кружляє. Зовсім зневірилося Мишеня та як заплаче, голосно так, жалібно. Схлипує, добру Черепаху кличе. Немає відповіді... Навіть жаби, й ті від нього відвернулися.
Але вода захвилювалася, пішла кругами, і добра Черепаха вилізла на берег.
– Чого ж ти мене тут покинула ? – кинулося до неї Мишеня. – Адже ти обіцяла припливти по мене за п'ять хвилин, а сама?!
– А я зовсім про тебе забула.
– Як же ти могла забути, якщо обіцяла?! – обурилося Мишеня.
– Але ти вже третій день обіцяєш принести мені цукерки і щоразу забуваєш.
Соромно стало Мишеняті. Вуха його горіли чи то від сорому, чи то від комариних укусів.
– Пробач мене! – схлипнуло воно. – Я про цукерки не забував. Я їх з'їв! – І воно заревіло на весь голос.
– Ну-ну! Не плач! – засміялася Черепаха. – Не в цукерках справа! Я пробачила тебе. Але якщо дружити, то без обману!
– Я зрозумів, зрозумів! – закричало Мишеня.
І вони знову стали добрими друзями.