Колись давно було на світі Мишаче Королівство. Жили в ньому Король з Королевою та їхня донька – Принцеса-мишка.
Одного разу знайшла вона крихточку шоколаду. І, спробувавши його, тихенько запищала від щастя. І в ту ж мить, вирішила, що відтепер буде їсти зернята лише в шоколаді.
Почувши таку новину, Король з Королевою аж за голови взялися. Принцеса ж оббігала всі придворні комори, а бажаних смаколиків так і не знайшла. Пшеничних, вівсяних, ячмінних зернят було, хоч купайся в них. І жодного шоколадного!
Ох і розсердилася ж Принцеса! Вона зафирчала на Короля з Королевою, й в розпачі вибігла з палацу.
Була рання весна. Йшов дощ. Її рожеве плаття вмить забруднилося й стало сірим. А як сподобалось воно колючим реп’яхам! Вони начепилися на нього так густо, що мишка стала схожою на їжака! Золоту корону зірвав вітер і покотив полем. Її Високість кинулась навздогін. Та вітер виявився прудкішим. Принцеса впала на землю й грозилася йому всіма погрозами, які знала.
У кишенці вона нащупала жменьку зернят і ще більше розсердилася.
Аж раптом, почула, що хтось плаче. Неподалік вона помітила нірку, прикидану торішньою травою. Принцеса підійшла й заглянула всередину. Тут було темно й тісно. На купі сухого листя сиділи мишенята.
«З роду, з віку не бачила такого палацу!» – подумала вона, згадавши свій палац з позолотою й мармуровими сходами.
– Чому ви плачете? Через те, що домівка ваша така тісна, мала й негарна?
Мишенята не впізнали у мишці Принцесу. Авжеж! Наразі вона мала зовсім не королівський вигляд.
– Ні-ні! В нас найкраща хатинка у світі! Нам тут тепло й затишно. А скоро зацвітуть польові квіти, то це буде найкраще місце на землі! – хором запищали мишенята.
– А плачемо через те, що не маємо чого їсти! – пожалілася мама-мишка.
– Хіба так буває, щоб у такому великому світі комусь не було чого їсти? – неабияк здивувалась Принцеса.
– Наші запаси скінчилися. А до нового врожаю ще далеко! – схлипнули мишенята.
– А ви їсте звичайні зернята? – схаменулася Принцеса.
– Які це?
– Ось! – вона витягла зернята з кишеньки.
– Хіба ж це звичайні? Вони ж золоті!
– Їмо! Їмо! – зраділи малі.
Принцеса віддала їм усі зернята, що мала. А сама рішуче повернулася назад.
Дорогою вона знайшла корону і радісно підстрибнула. Коли її побачили Король з Королевою, то мало не зомліли. Ледь впізнали свою чепурну доньку в реп’яхах та замурзаному платті!
Принцеса ж, насамперед, наказала відправити мамі-мишці з мишенятами найбільший мішок зернят із королівської комори. А також теплі ковдри й іграшки для малечі. Вони подружилися. Й Принцеса-мишка часто навідувалася до них у гості.
А про шоколадні зернята й думати забула.