Був літній сонячний день.
– Хочеш, я тобі щось покажу? – сказав Їжачок, коли вони з Ведмедиком вибігли на галявину.
– А що? – запитав Ведмедик.
– Ось поглянь: це – Ромашка.
– Знаю, – сказав Ведмедик. – Любить – не любить! – І почав обривати пелюстки.
– А це – Волошка! – сказав Їжачок.
– Знаю! «Волошки в блакитних сорочках гуляли вишневим садочком».
– Правильно! – сказав Їжачок. – Я ці вірші теж знаю. А ось це – квітка Кашка.
– З неї що, кашу варять, так?
– Ні, це вона так зветься.
– А це?
– Це – Дзвіночок! Ось послухай! – І Їжачок ліг поруч із Дзвіночком на траву і подзвонив. – Чуєш?
– Давай я спробую! – сказав Ведмедик. – Я його зірву і побіжу по галявині, а ти слухай!
– Ні, – сказав Їжачок, – якщо Дзвіночок зірвати, він не дзвенить. Спробуй!
– Тоді я так подзвоню, – сказав Ведмедик. Ліг поруч із Їжачком і подзвонив у Дзвіночок.
– Як гарно він дзвенить! – сказав Ведмедик. – А це що?
– Не знаю... – сказав Їжачок.
– Травко, – звернувся до невідомої квітки Ведмедик, – ти хто?
– Я – Звіробій, поважно сказав Звіробій.
– Хто-хто?
– Звіробій звичайний.
– Слухай, – прошепотів Їжачку Ведмедик, – він звірів б'є. Тікаймо звідси!
– І нікого я не б'ю, – сказав Звіробій. – Я – корисний. Я трава від дев'яноста дев'яти хвороб. Заболить живіт, серце, або почнете кашляти, а я – ось він.
– Ми здорові, – сказав Ведмедик.
– А як зі мною добре пити чай!.. – І Звіробій від задоволення навіть закрив очі.
– А ми щойно поснідали, – сказав Їжачок.
– Зі мною добре взимку чай пити, – сказав Звіробій. – Ось намете снігу, тоді...
– А як же ми з тобою будемо чай пити, якщо тебе замете снігом?
– А ви візьміть мене з собою, посадіть на піч, стану я до зими сухенький... Тоді з медом...
– Мед я люблю, – сказав Ведмедик. – Давай візьмемо його з собою, га? – звернувся він до Їжачка. – А взимку, коли ти прийдеш до мене у гості, я тобі скажу: «А пам'ятаєш, Їжачку, ми з тобою влітку бігали по галявині, пам'ятаєш, зустріли Звіробій, а він – ось він, на запічку!» І нам відразу стане тепло і весело, ніби повернулося літо.