Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Багач, що народив теля (українська народна казка)

Казки про:
1374

Багач, що народив теля (українська народна казка)Жив-був багач Амбросій, що мав великий смак до їжі. Був такий череватий, що своїх колін уже не бачив. А в тому ж селі жив бідний хлоп Лесько, сміхар на весь світ. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять від сміху.

Якось Лесько здибався з Амбросієм, зміряв його очима від голови до ніг і ткнув пальцем у товстий живіт:

– Ти за тиждень народиш теля!

– Жартуєш, Леську...

– Ні, бігме.

Прийшов Амбросій додому, та такий сумний, ніби його десь обікрали. Говорить до жінки:

– Сказав Лесько, що через тиждень народжу теля.

– Це може бути, чоловіче.

Багач із багачкою зажурилися. Люди ж сміятимуться з них, не дадуть дороги перейти: ади, Амбросій, що теля вродив!

Жінка побідкалася й каже:

– Іди, Амбросію, геть від хати. Тікай у ліси, аби ніхто нічого не бачив.

– Добре, піду.

Багач встав удосвіта, поклав хліба й солонини в торбу, вирушив у дорогу. Блукав лісами-нетрями, ховався в ярах, спав у норах. Шість днів так ним носило, аж підошви вже повідпадали. Сьомого дня знайшов на галяві цісарський карабін і чоботи, в яких ще були ноги.

«Ади, – подумав багачисько, – вовки з'їли шандаря. Та буду мати чоботи!»

Узяв чоботи в торбу й пішов далі.

Настала ніч. Край лісу надибав на хату. Постукав у шибку:

– Пустіть заночувати!

Господар питає:

– А ти хто будеш?

– Подорожній.

– Куди йдеш?

– До Коломиї корову купувати.

– Заходь.

Йому дали вечеряти, а потім постелили коло припічка, щоб не змерз. Багач позіхнув і придушив кота. Так хропів, аж пси за вікном гавкали.

А тієї ночі у господаря вположилася корова. Щоб телятко зігрілося трохи, внесли його до хати. Воно стало помалу ходити. Над ранок уздріло босі ноги Амбросія і почало лизати. Багач з того прокинувся й витріщився на нього.

«Ади, яку теличку я народив», – подумав. Схопився за живіт і вибіг із хати – ніби його хтось вимів. Так тікав, що мало п’яти не загубив.

Телятко знайшло торбу, з якої стирчали шандареві чоботи, і взялося лизати халяви.

Ґаздиня, як побачила, що телятко лиже чоботи з ногами, сплеснула в долоні й закричала не

своїм голосом:

– Уставай, чоловіче, бо наше теля з'їло подорожнього!

Господар протер очі.

– Упали, жінко, ми в біду, як голий у кропиву. Теля їсть людей! Його треба позбутися.

– Відведи в ліс вовкам, – порадила жінка.

Чоловік закинув телятко на плечі й відніс у темну хащу.

А в той час багачисько, радий і веселий, вернувся додому. Сів за стіл і каже:

– Давай, жінко, їсти!

Сьорбав, жував, чавкав, а жінка питала:

– Ну що, чоловіче, було в тебе теля?

– Аякже!

-А яке воно?

– О-о, файна теличка. Червону латку має на чолі. Така жвавенька, ноги мені лизала.

– А потім?

– Я схопився і – драла додому.

Багачка як почула, що він народив, закричала так, ніби чорт із неї лико драв:

– Запрягай коні й – за телям! Я його не подарую!

– Не поїду, жінко. Мені соромно.

– Твій сором до стайні я не зажену. Запрягай коні! Чуєш?

Язик багачки добрий чортові на батіг. Так лаяла Амбросія, що той аж підскакував.

Запрягли і – гайда! Під'їхали до хати, що стоїть край лісу, Амбросій сховався на возі в соломі й попросив дружину:

– Накрий мене веретою.

Багачка – до хати.

– Мій чоловік ночував у вас і народив теля. Вночі він схопився і від страху втік. Забув навіть узяти теличку...

-А де ваш чоловік?

Вийшли до фірн. Господар виломив із плота дрючок і почав ним молотити по ряднині.

– А біс би тебе взяв! Та я через тебе теля запропастив! Ах ти, шахраю! Нащо лишив чоботи?.. Багачі, похнюпившись, поїхали додому. І люди склали про них казку, яку я вам, ади, розповів.