Зимовир (Лана Ра)

***

Зимовир (Лана Ра) - Тихіше, друзі! Бачите, насупилося небо, вкрилося кудлатими сірими хмарами, а змерзла Земля вже відчуває дихання Зимовира.

 - А хто це, Зимовир? – пошепки питають діти.

 - Вмощуйтеся і сидіть тихенько, а я вам розповім.

 Зимовир - то велетенський білий звір, такий велетенський, що, мабуть, більший за найбільшу гору. На перший погляд страшний, але зовсім не злий, розсудливий та справедливий. Він має довжелезний хвіст, товсте кудлате тіло, та великі пухнасті крила. В нього довга пащека, якою він залякує негідників, та великі добрі очі, що вселяють надію, довгі вуса, які розвиваються у стрімкому польоті, та короткі і швидкі лапи. Його ніс, має величезні ніздрі, через які Зимовир видихає мороз.

 У час, коли не панує зима, Зимовир спить у середині Місяця. В нього довгий та глибокий сон з весни до зими. На початку зими Зимовир народжується із білого полум’я. Це чарівне полум’я створює Біла Чаклунка. У своєму сріблястому лісі вона розпалює багаття. Розпеченими язиками, полум’я, здається, аж сягає неба. Навколо цього багаття Чаклунка розкладає дванадцять глибоких чанів. У кожному з них повнісінько чарівних сріблястих зірочок.

 Чаклунка обходить чани по колу, та приказує закляття:

 - Чари- пари-чари-узвари

 Чари-дари-чари-вир

 Народися Зимовир!

 Одразу вміст дванадцяти чанів починає кипіти, булькотіти, бризкати білими зірками. І тоді розжарене багаття засвічується чарівним білим полум’ям. Воно стає все більшим і більшим, велетенські язики цього полум’я от-от дістануться Місяця. А коли і зовсім дістають, Місяць вмить тріскається. Між Землею та Місяцем загорається яскрава блискавка. Біле полум’я шипить, розходиться в усі боки, закручується вихором, сплітається в дивовижному орнаменті. І тоді у самісінькій серцевині народжується могутній Зимовир. Багаття стає маленьким і білий звір опиняється в сріблястому лісі Білої Чаклунки.

 Зимовир струшує з себе зайвий білий пил, яким припорошився на Місяці, позіхає, витягує хвіст і лапи, розминає крила, які так довго були без дії. Потім він набирає повні груди повітря і видихає його через ніздрі. Ух, яке ж холодне повітря він видихає! Аж всю Землю вкривають морози.

 Біла Чаклунка великим чарівним гребінцем розчісує шерсть Зимовира. Зимовиру це подобається він голосно муркоче, наче кіт. Од цього муркотіння озера та річки вкриваються кригою.

 Подякувавши Чаклунці, Зимовир вирушає на свою зимову прогулянку. Тоді і наступає справжня зима. Тільки-но він почне махати велетенським хвостом, як здіймається сніжна хурделиця. Від подиху Зимовира все памороззю криється, від кроків його важких пухнастих лап – лід тріщить. А небо від його тіні стає темним та суровим.

 Одного разу з Зимовиром трапилася неймовірна історія.

 Він крокував, дихаючи морозом, та вкриваючи кригою річки й ставки, деінде здіймаючи снігову хурделицю. Аж раптом побачив що щось, або хтось маленьке плаче. Він тихенько, не дихаючи, бо боявся заморозити те малюсіньке створіння, нахилився і побачив маленьку дівчинку. Його подиву не було меж. В яскравому літньому вбранні дівчинка сиділа під засніженою ялинкою і тремтіла від холоду.

 - Як ти тут опинилася, та ще й без шубки, шапки та зимових чобіток?

 Тоненьким та знесиленим голосом дівчинка відповіла:

 - Я Олівія, з Австралії - країни де завжди тепло. Я грала у садочку з червоними квітами, аж раптом на мене налетів величезний чорний птах, схопив мене, і злетів. Ми летіли довго-довго. І от я тут. І мені дуже-дуже холодно.

 - Здається, я знаю хто це був. Ану, заховайся за мою лапу, загорнися в мою довгу шерсть, та сиди тихенько, – Зимовир обережно заховав дівчинку, накривши її шерстю, а сам закричав. – Грифоголод! Навіщо ти так зробив?! Чому ти образив цю маленьку дівчинку?

 І десь з неба почулося:

 - А! Зимовир! Ти ж не кинеш це маля? Бо якщо загине дитина, на Землі війна розпочнеться, а якщо, ти не вкриєш гори льодом, а поля снігом – не буде достатньо води та їжі. І всеодно люди загинуть!

 - Чого ж ти такий злий!

 - Бо ти в нас дуже добрий! Ха-ха-ха! От і вибирай!

 Маленька Олівія зігрілася у довгій та м’якенькій шерсті Зимовира. Щічки порозовішали і вона припинила плакати. Олівія була хороброю дівчинкою, до того ж, розуміла, що великий білий звір Зимовир добрий.

 Зимовир звернувся до пташок та лісних звірів про допомогу, щоб вони зібрали для дівчинки кошик з їжею. Кожен з мешканців лісу поділився своїми зимовими запасами. Там були ягідки, горішки, навіть засушені листочки для чаю.

 Тоді Зимовир звернувся до Олівії:

 - Маленька, Олівія. Розумієш, я не можу повернути тебе зараз до дому, а також не можу залишити посеред холодного лісу. Тож пропоную тобі піти зі мною і дочекатися завершення зими. Сідай мені на плечі, занурюйся у мою шерсть і тобі буде тепло.

 Ще раз повторюю, Олівія смілива дівчинка, а тому одразу погодилася. Їй, навіть було дуже цікаво, адже у своїй теплій країні вона ніколи не бачила снігу.

 Олівія та Зимовир разом вкрили гори пухнастими шапками снігу, річки синіми кригами, дахи будинків прикрасили бурулями, а вікна морозними візерунками. Ще ніколи Зимовир не був таким веселим та радісним. Коли вони відпочивали, розказували один одному казки, Олівія казки з своєї теплої країни, а Зимовир зимові казки.

 Так пройшла зима і настав час повертатися до Білої Чаклунки.

 - Я не можу зараз полетіти на Місяць спати. Мені треба закінчити порятунок цієї маленької дівчинки, - сказав Зимовир Білій Чаклунці.

 - Ой, яка маленька! А де ти її знайшов? Я поки погрію її, а ти іди і провчи Грифоголода. Бо ненароком ще щось витне. Тримай краплю чарівного узвару, вона допоможе знесилити твого ворога.

 Зимовир летів три дні і три ночі, поки не наздогнав злого Чорного птаха. Схопив його за хвіст та кинув у нього чарівну краплю:

 - Чари-пари-чари-бород

 Перетворися Грифоголод

 Чари-пари-чари-дору

 В кам’яну безмовну гору!

 І миттю Грифоголод перетворився у кам’яну гору. Які ж веселощі почалися на Землі.

 - Нам більше не загрожують не війни, ні голод, кам’яним став Грифоголод!

 Олівія зраділа, коли Зимовир повернувся з перемогою.

 Вона знову залізла йому на шию і вони полетіли. Як же весело летів Зимовир. Скільки всього відбулося цієї зими: врятував маленьку дівчинку, виконав свою роботу, та розправився з ворогом.

 Олівія сміялась, адже так весело летіти блакитним небом та білими хмарками. Зимовир розмахував величезними крилами, злітав догори, а потім летів униз. Це було схоже на катання на гірці.

 - Ого-гов! – викрикнув Зимовир і занурився у м’які пухнасті хмари. Так весело вони долетіли до спекотних берегів Австралії.

 - Дякую тобі, Зимовир! – обнімала свого нового товариша маленька дівчинка.

 - І тобі, дякую, за хоробрість та допомогу. Тепер знай, що у країнах де є сніг у тебе є друг. Тримай волос з мого вуса. Якщо стане сумно, погладь його і я, поспілкуюся с тобою, он з того білолицього Місяця. А якщо трапиться біда – посмикай, я миттю прилечу.

 Вони обнялися і Зимовир поспішив повернутися до Білої Чаклунки. Дванадцять чанів вже кипіли та булькотіли.

 - Скоріше, злітай на Місяць! До зустрічі, до наступної зими!

 Спалахнуло величезне біле полум’я, огорнуло своїми візерунчастими язиками Зимовира, той закружляв і стрімкою блискавкою полетів на Місяць.

 От такий він, величезний та справедливий звір Зимовир.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)