Була собі одна дівчина, сама бідна, як церковна миша, але кирпу дерла так, що й не підступитися до неї. В Гавані жила її родичка. І ось одного разу вона запросила дівчину до себе в гості. Зібралася наша гордійка та й подалася до столиці.
По якомусь часі повернулася вона додому, виряджена як на весілля, кучері завиті – й не впізнати її. А носа стала ще дужче дерти.
Побачила мачете й питає:
– Що це таке? Навіщо воно?
Сусіди дивуються, відказують:
– Та це ж мачете, ним тростину рубають.
А вона все городянку з себе строїть. Спинилася біля плуга й тиче пальцем:
– А це як називається? Для чого воно?
Сусіди відповідають:
– Та це ж плуг, ним поле орють.
Потім вона підходила до корів, до кіз і все вдавала, ніби не знає, що воно таке. Раптом побачила граблі й питає:
– А це як називається?
Не встигли їй відповісти, як граблі луснули її по лобі, бо вона саме наступила ногою на зубці. Наша панянка як закричить:
– Кляті граблі, щоб ви поламалися!
І тоді всі зрозуміли, що вона тільки вдавала з себе городянку.