Був собі чоловік і мав багато дітей. Тяжко йому жилося. Якось приходить до нього чарівник і каже:
– Дай мені одного хлопця, я візьму його до себе в школу. Приїдеш через три роки і забереш його назад.
Дав чоловік йому хлопця, і чарівник вчить його, муштрує на всі боки і навчає різних штук.
Кінчилися три роки, їде батько за сином. А чарівник показує йому три голуби.
– Вибирай, котрий з них твій син.
Голуби всі однакові, котрого вибрати? Не знає чоловік, що робити.
Приходить він додому та й розказує жінці про тих голубів. А жінка йому:
– То ти дав йому хлопця, а він хоче голуба віддати? Іди й кажи, нехай віддає хлопця!
Іде він до чарівника другий раз, а той знову показує йому три голуби.
– Подивися, котрий твій син?
І батько знову пішов додому без сина. Жінка свариться ще дужче.
Збирається він іти третій раз, і сниться йому вночі сон. Ніби каже син: «Тату, як ти прийдеш за мною і покажуть тобі три голуби, то я буду з лівого боку, і трошки тріпну крилом. Як я тріпну крилом, ти мене зразу лови і не віддавай».
Прийшов батько до чарівника, а той знову показує три голуби.
Чоловік свариться:
– Ти віддай мені сина!
– А ти пізнай, – каже йому чарівник.
Дивився, дивився чоловік на ті голуби, а один –
раз! – і тріпнув крилом. Чоловік одразу вхопив його.
– Це мій син!
– Ні, це не твій син, – каже чарівник.
– Я пізнав і забираю, – сказав батько і не віддав чарівникові голуба.
Приніс він його додому, і голуб перекинувся хлопцем.
Минуло кілька днів, і не стало в них ніякої їжі. Треба десь дістати грошей на харчування. Каже син батькові:
– Тату, я перетворюся на коня, а ви ведіть мене на ярмарок і продавайте. Кажіть на ярмарку так: «Яку мій кінь виб’є копитом яму, стільки треба насипати за нього золота». Але продавайте мене тільки без вуздечки.
Повів старий коня на ярмарок. Ходять купці, але хто ж стільки золота має? Коли йде той самий чарівник. Через плече в нього торба.
– Продається кінь?
– Продається.
– Що за нього?
– Яку мій кінь виб’є копитом яму, засип золотом.
– Добре.
Кінь як почав бити, то й вибив яму по груди. Розкриває чарівник торбу, засипає яму золотом і бере коня. Але вуздечки батько не дав. Одяг чарівник на коня свою вуздечку.
Їде чарівник додому, а кінь і по землі біжить, і попід хмари летить. Летів він так, летів, а тоді як шпурне чарівника на землю! Аж порожня торба відлетіла.
Побіг кінь додому, а чарівник встав і собі пішов.
Перетворився кінь хлопцем, і живуть вони з батьком, розживаються. Але сім’я велика, і гроші минаються. Син і каже:
– Ну, тату, треба знов іти на ярмарок. Тільки дивіться, щоб не продали мене з вуздечкою.
Повів старий коня на ярмарок, але ніхто не міг його купити. Аж тут знов іде чарівник з торбою через плече. І знов продав йому батько коня. Довго торгувався чарівник, хотів і вуздечку взяти, але старий не дав.
Їде чарівник додому, стискає ногами коня. А кінь то по землі біжить, то під хмари злетить. Летів він так, летів, а тоді як шпурне чарівника на землю, аж загриміло. Чарівник упав, торба відлетіла, а кінь побіг додому. Перетворився він удома хлопцем і живуть вони, розживаються.
Минув час, і знову гроші минулися. Каже син татові:
– Підемо знову на ярмарок. Знов буде яма золота. Лише тільки не давайте вуздечки.
Прийшли вони на ярмарок. Коло коня купці роєм рояться. І пани, і попи – усі хочуть мати такого коня. А грошей таких не мають. Коли йде знову той чарівник. Питає за коня.
– Кінь продається, – каже батько. – Дайте за нього стільки золота, щоб була повна яма. А яму він виб’є копитом.
– Добре.
І зачав кінь бити яму. Б’є і б’є, лиш земля на всі боки летить. Забився в яму по груди. Насипав чарівник повну яму золота, а тоді й каже старому:
– Дайте мені й вуздечку.
– Ні, не дам.
– Я вам за неї ще дві пригорщі золота насиплю.
Подумав старий: «Як за дві пригорщі золота, то можна й віддати». Та й віддав вуздечку чарівникові. Одяг чарівник вуздечку на коня і поїхав. Кінь то по землі біжить, то під хмари злетить, але вирватися від чарівника не може. Приїхав чарівник додому, заводить коня у стайню, прив’язує його. Потім насипав йому казан вугілля і каже:
– Їж, вражий сину. Ти мучив мене, а тепер я тебе буду.
Замкнув стайню і пішов.
Ліг чарівник спати. А на ранок встав і йде до коня. Подивився, а коня немає. Лиш вуздечка і вугілля лежать. Чарівник розгубився і забув зачинити двері. Де кінь? А кінь перетворився горобцем, заліз у шкарубину, туди, де випав сучок, і сидить. Чарівник перетворився у шуліку і глядить по шкарубинах, і от-от має його спіймати. А горобець раз! – і надвір. І в кущі. Шуліка за ним і почав там ловити. А він перекинувся голубом і полетів. Шуліка – за ним. Але голуб летить швидше, і шуліка ніяк його не здоганяє.
Долітають вони до моря. А там дівчина прала сорочки. Голуб перекинувся в перстень і впав коло дівчини. А дівчина підняла перстень і на палець його почепила. Шуліка перекинувся в панича і підступив до дівчини.
– Віддай перстень. То мій.
А вона не дає. Він усе «дай» і «дай», і не відходить від неї, а вона не дає. Попрала вона своє шмаття, кладе його на коромисло і йде додому, а він усе «дай». Виходить з хати її мати.
– Що там таке?
– Я, – каже дівчина, – знайшла перстень, а він причепився і хоче забрати. Каже, що це його перстень.
– То дай йому той перстень, – каже мати.
Дівчина зняла перстень з пальця і кинула на землю. А перстень перекинувся кукурудзою і розсипався по траві. Панич перекинувся в півня і давай те зерно дзьобати. Видзьобав він усе зерно. Лише одне зернятко лишилося, і з того зернятка зробилася миша. А з півня зробився кіт. Кіт – за мишею, а вона – в дірку. Забилася і сидить там. Кіт походив, походив, а тоді перекинувся шулікою і полетів додому. А миша перекинулася в хлопця. Повернувся син додому і каже батьку:
– Тату, погано ви мене продали. Мало душі не збувся. Нащо продали вуздечку?
І жили вони собі, і більше на ярмарок не ходили.