Два близнюки зелені коники, Коник та Стрибунець, Хрущ, Павучок, Метелик, Жук-Олень та Сонечко вирішили зіграти у футбол.
– Ми розділимося на дві футбольні команди, – сказав Стрибунець. – Як раз у кожній команді буде ГОЛКІПЕР, ФОРВАРД і СТОПЕР.
– Це хто такі? – Запитав жук-Олень. – І ким, з цих зарозумілих назв буду я?
– Запам’ятовуй, Голкіпер – це воротар.
– А можна воротарями будемо ми? – запропонували Хрущ та Павучок.
– Безперечно. Тепер далі. Форвард – це нападаючий. На мою думку, форвардами двох команд будемо ми, брати коники. А от Стопери – це центральні захисники, ними будуть Жук-Олень та Сонечко. Нібито всі.
– А я? – запитав Метелик. – А ким же буду я?
– Як це ким? Ти, Метелику, будеш Рефері.
– Ре-фе-рі, – повторив жук-Олень. – Це що таке? Ти, Стрибунцю, щось не так сказав. Я знаю музичні ноти і це повинно звучати „ре-фа-ре”.
– До чого тут ноти? Рефері – це суддя на футбольному полі. Він слідкує за грою і якщо не правильно грають, свищить у свисток. Команди назвемо за іменами двох стоперів, а тобто, команда Сонечка і команда жука-Оленя.
– Нібито все, але мені здається нам головного не вистачає, – сказав Метелик.
– Так, усім морозива, – радісно закричав жук-Олень.
Всі незрозуміло подивилися на Жука.
– А мені здається у нас немає м’яча, – продовжив Метелик.
– Точно, – засміявся Стрибунець. – Про головне ми забули. Я пропоную, що нашим м’ячем буде кругленька, пухнаста кульбабка.
– І у мене є запитання, – сказав Хрущ. – Куди ми забивати м’яча будемо? Нам потрібні ворота.
– Про ворота я вже подумав, – впевнено скзав Стрибунець. – Ми їх сплетемо з високих стебелів дзвіночків.
Красиві вийшли ворота, прикрашені синіми квіточками дзвоників, які ще й дзвеніли, коли гойдав їх вітерець. Павучок на двох воротах сплів сітки.
Коли все було готово, гравці стали кожен біля воріт своєї команди. Стрибунець та Хрущ були у команді жука-Оленя, а Коник та Павучок у команді Сонечка.
Гру було розпочато. Першим гол забив Коник. Команда Сонечка раділа. Далі, в процесі гри м’яч дістався Жуку-Оленю. Той на радощах крутився, мов дзиґа, то з права на ліво, то з ліва на право і, в решті решт, коли побачив перед собою ворота, не роздумуючи забив гол. Але то був гол у свої ворота.
– Ну молодець! – скрикнув Метелик. – Автогол!
– Я молодець, я забив не просто гол! Я забив автогол, це гол автоматизований, наче машина! Я супер!
– Ага, супер! Супер дурень ти, – сміявся Коник. – Ти забив гол у свої ворота.
– У свої? – у Жука зникла посмішка. – А яка різниця, всеодно я забив гол.
– Ні, ніякої, тільки рахунок 2:0 і перемога на стороні не твоєї команди, – сказав Метелик. – Даю свисток і продовжуємо гру.
Сонечко хутко взяв на себе м’яч і вів його спереду себе. Його наздогнав жук-Олень і почав переслідування. Сонечко миттю зупинив м’яч і перекинув його назад.
– А що це ти зробив? – зупинився жук-Олень. – Так не чесно, ти вів м’яча попереду, а потім обдурив мене і повернув назад...
– Це називається Фінт, – сказав рефері Метелик.
– Що за фінти-мінти?
– Фінт – це оманний прийом зроблений футболістом. І він не заборонений.
– А якщо я фінти-мінти буду робити? – все ще був ображений Жук-Олень.
– Роби на здоров’я, – сказав Хрущ. – Тільки, будь ласка, фінти не в свої ворота.
Всі засміялися. І продовжили гру. Кульбабка м’яч літав із сторони в сторону, аж ось м’яч опинився у Жука-Оленя. Жук зосередився, чітко націлився на ворота супротивника, але дістатися цілі не взмозі. Сонечко та Коник були на поготові перехватити м’яча. Аж ось Стрибунець зайняв бокову вигідну позицію та скрикнув:
– Давай мені пас!
– Що? – і Жук застиг на місці. – Який пасок я тобі от прямо зараз маю дати?
Сонечко скористався цією миттю, забрав м’яча і забив гол.
– Який пасок? – у розпачі скрикнув Стрибунець. – Я тобі казав давай „пас”!
– От я тепер і питаю який пасок?
– Я кажу не пасок, а пас. Пас – це означає коти на мене м’яча! Що ж це таке, рогата твоя голова! Будь ласка, запам’ятай це і наступного разу коти мені м’яч.
Ігроки знову почали гру. М’яч знову вештася по полю, але не довго. Жук– Олень побачив можливість дати пас Стрибунцю, бо той був близько до воріт супротивника.
– Тримай пас!
Стрибунець отримав м’яч і стоячи спиною до воріт, перекинув м’яч через голову, забивщи красивий гол у ворота команди Сонечка.
– Ура! – скрикнув Жук-Олень. – Як влучно і красиво! Оце так, не дивлячись у перед! Як у тебе це вийшло?
– Цей прийом дуже складний і називається „ножиці”.
– Супер! Ми забили їм гол ножицями!
Гра продовжувалася. Стрибунець вів м’яча, періодично даючи пас жуку-Оленю, а той назад Стрибунцю. Раптово, коли м’яч був у Жука-Оленя, Сонечко впав прямо під лапки Жука та вибив м’яч. Але невдало. Жук зачепився за крильце Сонечка и покотився колесом через усе поле.
Пролунав свисток рефері.
– Штрафний!
– І навіщо ти це зробив? – ображено запитав Жук
– Вибач, я хотів зробити...
– Мовчи, я спробую вгадати. Це були фінти?
– Ні, підкат. Я хотів просто за допомогою підкату забрати у тебе м’яч.
– Пенальті! – скрикнув Сонечко. – Жук-Олень має бити пенальті.
Жук –Олень не вагаючись штовхнув Сонечко. Той скрикнув:
– Що ти робиш?
– Б’ю пенальті. Я так зрозумів, пенальті – це дати здачу.
– Ні! – суворо зказав Метелик. – Пенальті, це ти маєш з відстані 11 метрів забити гол у ворота супротивника і ніхто відбирати у тебе м’яч не має права.
Жук відійшов на зазначену відстань і забив гол.
– Ура! Я дав здачі! Я забив гол!
Після цього Жук-Олень завзятіше грав на полі. І коли Стрибунець кричав, лови пас, він вміло прийняв м’яч і хутко зацілив до воріт Павучка. І навіть, коли Стрибунець дав йому навісного паса, тобто пас, який передається підкинувши м’яч у повітря. Не ловлячи ґав, жук-Олень затримав м’яч, повів його уперед, зробив фінт перед переслідувачем Сонечком і хитро знову таки забив гол.
– Молодець! – кричав Стрибунець. – У тебе навіть вийшов „хет-трик”!
– Ого! Що у мене вийшло?
– Хет-трик! Це коли гравець під час матчу забив три голи.
– Ура! Ми перемогли! – викрикнув жук-Олень. – А ще я зробив хет-трик! Які ж ми усі молодці! Давайте закінчимо матч феєрверком кульбабки.
Всі друзі дмухнули на великий пухнастий м’яч. Кульбабака розлетілася на безліч сяючих промінчиків.
– А тепер у честь нашого матчу усім морозива!
Вони покликали білого метелика продавця морозива, котрий привіз візочок зі смачним полуничним морозивом. Всі вмостилися на полі, їли морозиво та сміялися, згадуючи футбольний матч.