Вечір гномів (Ірина Жиленко)

Тишком-нишком, чапи-чапи,

в капелюхах, як гриби,

гноми шастають ногами, –

чапи-чапи, – сніг рипить...

Йдуть вони один за одним,

невдоволено сопуть,

сварять зорі, сніг, погоду,

і котів, і довгу путь.

Дуже добрий то народик.

Просто в них така вже мода:

Добре вихований гном

мусить буть буркотуном.

Звісно, їм таки не з медом.

Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха.

Червоніють між заметів

чудернацькі капелюхи.

У торбинках гноми ті

носять сонне конфетті.

Лиш сипнуть в шибки віконні –

дітям сняться сни казкові.

В них носи – смішні, червоні,

і хода у них чудна.

Але ти не смійся, доню,

як побачиш їх з вікна.

То для них – страшна образа.

Пробурмочуть: – Що за смішки!.

І, розсерджені, одразу

перетворяться на шишки.

Тишком-нишком,

тишком-нишком...