Три парубки дізналися, що в криниці сидять три дівчини, і вирішили витягти їх звідти.
– Менший одружиться із меншою дівчиною, середній із середньою, а старший візьме старшу дівчину,– домовилися парубки.
От спустився старший по вірьовці в криницю. Спочатку витягли меншу дівчину, потім – середню, а коли прийшла черга старшої, вона й каже:
– Піднімайся спершу ти, а потім я, бо коли вони побачать, що я красивіша від інших, то залишать тебе в криниці, а самі домагатимуться моєї руки.
Парубок ніяк не хотів підніматися перший. Тоді дівчина каже:
– Я знаю – вони більше не спустять вірьовку. Візьми ось два горіхи. В одному ти знайдеш сукню, на ній буде зоряне небо, у другому – сукню, на якій буде уквітчана земля. Сукні будуть пошиті без голки і не матимуть шва. Повз тебе пробігатимуть дві вівці – одна чорна, друга біла. Якщо впіймаєш білу вівцю, вона винесе тебе на білий світ, якщо чорну, вона віднесе тебе у підземний світ.
Витягли парубки старшу дівчину з криниці – і розгубилися, така вона була красива. Кожному захотілося з нею одружитись. Вірьовку вони більше не спускали.
Середній став наполягати, щоб старша дівчина вийшла за нього заміж, але та все зволікала час. Минали дні. Якось дівчина зажурено каже середньому:
– Я згодна, та спершу дістань мені дві сукні. На одній сукні хай буде зоряне небо, на другій – уквітчана земля, і щоб сукні були пошиті без голки і не мали шва.
Вона знала, що ці сукні може принести тільки старший.
Давайте подивимось, що робить парубок, який залишився в криниці.
Він ждав, що йому спустять вірьовку,– та даремно.
Парубок сховав за пазуху два горіхи й знову став чекати. Бачить, біжать дві вівці. Коли наблизилася біла вівця, парубок кинувся до неї, та не впіймав. Коли підбігла чорна – він упіймав її.
Та вівця віднесла його в підземний світ і скинула на дерево. На дереві в гнізді сиділи пташенята і зі страхом дивилися на змія, що наближався до них.
Тоді ще звірі говорили. От пташенята й почали просити парубка:
– Врятуй нас од ненажерливого змія!
І парубок убив змія. Аж бачить – летить великий птах. То була мати пташенят. Побачила біля своїх дітей парубка і кинулась на нього, бо думала, що той хоче їх убити. А пташенята давай просити матір:
– Не кривди парубка, це він урятував нас од ненажерливого змія!
Щороку пташина мати виводила пташенят, та змій приходив і поїдав їх.
– Дякую тобі, парубче, за твою доброту,– мовила пташина мати.– Чим я можу тобі віддячити?
– Якщо можеш, винеси мене на білий світ,– сказав парубок.
– Гаразд. Приготуй сорок овець, сорок бурдюків води; складеш усе це на мене – та й полетимо.
Парубок так і зробив: склав на пташину матір сорок овець, сорок бурдюків води, і вони полетіли. Коли та казала: «Кра!»,– парубок давав їй м’яса, коли казала: «Кру!»,– давав води. Так і летіли.
Скоро м’ясо скінчилося. Аж тут почулося:
– Кра!
Що робити? Відрізав парубок шмат м’яса від своєї литки і дав пташиній матері.
Так вони вилетіли на білий світ. Зупинилися біля одного міста. Пташина мати виплюнула шматок м’яса й притулила парубкові до ноги, щоб загоїлась.
– Спасибі тобі за дітей,– сказала на прощання пташина мати та й полетіла назад.
Пішов парубок у місто. Перший, кого він зустрів, був торговець. Парубок попросився до нього на роботу.
– Гаразд,– радісно відповів торговець.
Минали дні. Бачить парубок, що хазяїн його зажурений, та й питає:
– Що трапилось, хазяїне? Чому ти такий смутний?
– Як же не сумувати? Замовили мені дві сукні: на одній щоб було зоряне небо, на другій – уквітчана земля, і щоб сукні були пошиті без голки й не мали шва.
– Не журися! Принеси мені пляшку вина, цукерок, ізюму, і за ніч я тобі все зроблю.
Торговець не повірив парубкові, але приніс усе, що той просив. Парубок замкнувся в кімнаті, з’їв ізюм, випив вино, а потім розбив перший горіх. Витяг звідти сукню – на ній було зоряне небо – і повісив її на цвях. Вся кімната засяяла. Парубок розбив другий горіх і дістав сукню, на якій була уквітчана земля – стало в кімнаті весело. І цю сукню він повісив на цвях. Вони були пошиті без голки й не мали шва.
Побачивши вранці сукні, торговець розгубився – він не вірив своїм очам. Того ж дня одніс сукні нареченій, і вона зрозуміла, що парубок її – на білому світі.
Готувались до весілля. Скрізь радість, музика, танці. Пішли на весілля і парубок з торговцем. Сіли за стіл. Глянув парубок на дівчину, глянула дівчина на нього – і вони впізнали одне одного.
Коли вже поїли, торговець сказав:
– Якщо я візьму виноградну гілку, поставлю її тут на столі, а вона випустить листочки, а потім з’являться плоди і відразу дозріють, якщо всі ми скуштуємо цього винограду, тоді наречену віддамо іншому.
Всіх потішало, як це виноградна гілка випустить листочки, а потім на ній з’являться плоди й дозріють і всі скуштують винограду, а тоді віддадуть наречену іншому. Всі згодилися з торговцем.
Торговець узяв виноградну гілку, поставив її посеред столу, щось нашіптуючи. І – о диво! – розпустилися листочки, потім з’явився виноград і враз дозрів – жовтий висів, як золоті монети.
Всі скуштували винограду, і торговець знову мовив:
– Наречену забере юнак, що прийшов зі мною. Я їх вінчатиму.
Настала радість, і зажили парубок з дівчиною добре, а ми – ще краще.