Якось виліз рудий Тхір із своєї нори. Позіхнув, потягнувся ще й зубами клацнув: «Ким би оце поснідати?»
Тхоряча нора поблизу села. От вій у перше подвір’я й заскочив. А там Курочка-Чубарочка зерно клює.
– Бач,– зрадів Тхір,– мій сніданок сам вигулюється. Гей, Чубарочко, я тебе з’їм!
А Курка й каже:
– Ко-ко-ко! Не їж мене, Тхоряко, зараз! Краще я тобі яєчко знесу. А може, й два!
Тхір почухав лапкою потилицю:
– Гаразд, Курко, тільки дивись, щоб яйця свіжі були. Страх як свіжі яйця люблю! І тебе, Курко, теж.
От минув час. Зачув Тхір – кудкудаче, радіє Курочка:
– Ко-ко-ко! Яєчко знесла! Ко-ко-ко!
Підкрався Тхір до Курочки:
– Віддай яйце, тітко! Ще й сама пір’ячко почисть. Зголоднів я – страх.
– Потерпи, Тхоряко! – каже Чуба рочка.– Бачиш, скільки яєчок я нанесла?.. От курчатка вилупляться – тоді й приходь!
Тхір закліпав очима:
– Гаразд, обов’язково прийду. Тільки добре годуй своїх курчат,– щоб тлусті були. Дуже курчаток я люблю. І тебе, Курочко, теж.
Зовсім зголоднів Тхір. Аж слинка тече. «Час уже й до квочки,– розмірковує.– Певне, підросли її синочки!»
Вранці побіг Тхір у село:
– Агов, Чубарочко, прокидайся швидше та курчаток не забудь!
– Ко-ко-ко! Ми тут недалеко. Зараз будемо!
Вибігла квочка на подвір’я та як налетить на Тхора:
– Ось тобі, ось тобі, що лякав мене, смерті моїх діток шукав!
А курчатка вже попідростали та й собі дзьобати Тхора:
– Це тобі за нашу маму. Не смій кривдити її! Ледь вирвався Тхір з Чубароччиного подвір’я
і що мав сили чкурнув до своєї нори.
Відтоді те село десятою дорогою обминає.