Москаль у пеклі (українська народна казка)

Був собі одставний москаль, і пішов він на той світ. Ходить-ходить – ніде йому нема пристання. Аж приходить він до пекла, – аж там чортів такого багацько.

Він зараз по-московськи й кричить:

– Тьху, пропасть! Нечистий дух как смердить!

Чорти на його кричать:

– Іди собі… Чого ти хочеш? Тут не можна бути тобі!

Москаль каже:

– Пождіть, дайте мені тут у вас порозкладатись.

Забиває він кілочки по стінах та й каже:

– Це на ранець, це на муніцію, а це – на шинель, а це – на ружжо!

Ну, повішав він усе та й питається:

– Що це таке?

А чорти кажуть:

– Пекло.

– Ну, хорошо, що тепло. А що то, – говорить, – кипить?

– Душі.

– Ну, слава Богу, що є галуші. Дайте ложку.

Дали йому ложку, а він як почав їх трощити. Чорти розсердились, та давай на його кричать:

– Що ти робиш? Іди собі звідси!

А він каже:

– Ну, ходім на двір, перш покажете мені, в яку дорогу йти.

Чорти повиходили всі з пекла, а він узяв та й зачинився та й не пуска їх.

Чорти замерзли та так кричать-плачуть, а іде баба та питається:

– Чого ви плачете?

– Москаль прийшов у пекло, зачинився та й нас не пускає.

– А, дурні. Не знаєте, що зробити. Ось де є собака, візьміть, здеріть шкуру, зробіть барабан та забарабаньте, то він вийде!

Чорти зраділи та за собаку.

Облупили його, зробили барабан – тр-р-р!

Москаль кричить:

– Ох, у поход пора!

Взяв убрався та й пішов, чорти убігли та й зачинились.

Москаль вийшов надвір, дивиться – нема нічого.

– О, піддурили, бісові сини!

Та й пішов собі дальше, лучче шукати.