Жив собі один господар – великий жмикрут і шахрай. Ніколи він наймитам усього заробітку не виплачував, кожного обдурював. Ніхто до нього не хотів іти на роботу. Тоді прийшов до нього парубок Пятрас і каже:
– Чи не хочеш мене на рік найняти?
А господар і каже:
– Зроби ласку, наймися до мене, я вже челяді шукаю.
Потім питає:
– Що ти просиш за роботу?
– Я нічого не хочу, тільки по закінченні року, перед тим як піти від тебе, я дам тобі одного щигля – того мені буде досить.
Господар подумав: хіба воно болітиме, та сам собі щиглів дає. Домовилися.
Посилає пан наймита в будень на роботу, а в святкові – череду пасти. Якось наймит побачив, що бики не стоять, розсердився, підбіг до одного й дав йому щигля в лоба – бик так і впав неживий. Господар уздрів оте диво – злякався: тож і йому так буде!
Що ж робити? Підбіг до свого пана поскаржитися:
– Паночку, що мені робити? Найняв такого наймита, який іншої плати за працю не хоче, тільки одного щигля мені дасть. Щойно бика він щиглем убив – а мене ж іще легше щиглем убити.
Пан господареві таке порадив:
– Посилай його ввечері у мій овес; там є приручені ведмеді, побачать його і роздеруть.
Зрадів господар, прийшов додому, а ввечері й каже:
– Любий Пятрасе, іди поглянь, чиясь кобила в пайовому вівсі пасеться, злови її й приведи додому.
Узяв наймит недоуздок та й пішов.
«Слава богу,– зрадів господар,– ну, вже роздеруть його ведмеді!»
Та Пятрас знайшов у вівсі двох ведмедів. Надів недоуздок, привів їх у сіни та й прив’язав до ступи. А сам ліг у кімнаті й хропе. Почув господар та й каже:
– Пятрасе, я ж тебе посилав овес стерегти, а ти розлігся тут.
А той відповідає:
– Та я ж із вівса привів чиїсь дві кобилки.
– Де ж ти їх подів?
– Прив’язав до ступи.Засвітив господар свічку і пішов подивитися. Дивиться, аж біля ступи ведмеді стоять. Дуже перелякався господар і пішов знову до того самого пана.
– Пане, ради бога, рятуй, як можеш, бо мій наймит привів двох ведмедів і прив’язав до ступи.
А пан йому радить:
– Я знаю одного дуба, чортами обсадженого,– і ніхто не може його зрубати. Пошли наймита, хай зрубає його.
Прийшов господар додому й каже:
– Іди, Пятрасе, і зрубай дуба,, бо з маєтку велять рано-вранці хуру дров привезти. Іди сьогодні ж увечері.
Узяв наймит сокиру і пішов до того дуба. Зрубав дуба й поколов на поліна. А в дубі чорт сидів; узяв наймит його, привів у двір, прив’язав до ступи, а сам ліг спати.
Питає господар:
– Чи ти був там, куди я тебе посилав?
– Був, зрубав і поколов.
– А ти нікого в дубі не бачив?
Наймит каже:
– Та знайшов якесь опудало, привів он додому й прив’язав до ступи.
Пішов господар хутенько подивитися, а як побачив чорта, прив’язаного до ступи, то до смерті перелякався. Побіг і просить пана:
– Дорогий паночку, що ж мені тепер робити? Вже й чорта привів і прив’язав до ступи.
А пан і каже:
– Я тобі дам папір. Пошли його в одне місто; хто б до того міста не заходив – ніколи назад не повертався, бо там живуть головорізи.
Прийшов господар додому й показує наймитові той папір.
– Пятрасе, що ж маємо робити? На пошту пан посилає. То ти пішки підеш чи поїдеш верхи до того міста? Ось пан папір дав: там його три сотні золотих.
Пятрас відповідає:– Поїду, але ти дай мені конопель і бочку смоли.
Господар приніс. Наймит віддав усе прив’язаному чортові, а той сплів з конопель батога й вимочив на нього усю бочку смоли. Потім запріг клишоногих ведмедів: чорт сів за кучера, а Пятрас за пана – та й поїхали.
Коли були вже недалеко від міста, наказав батогом вимахувати – шибки у місті так і посипалися. Всі кинулися дивитися: що це за голос такий, аж шибки дзвенять. А як побачили пана, що на ведмедях приїхав, зацікавилися:
– Що, паночку, хочеш?
Показав наймит папір:
– Ось маю папір від свого пана Тут у вас його три тисячі золотих.
Усі божаться, що це неправда, що ніяких панових грошей у них немає. Тоді наймит каже кучерові:
– Свисни батогом!
Той як свиснув – усе місто кинулося благати:
Не свисти, паночку, зараз віддамо!
Склалися усі, віддали гроші ще й просять, щоб скоріше додому їхав. Пятрас забрав гроші, привіз додому, віддав господареві й каже:
– Віднеси ці гроші своєму панові, але спочатку піди висповідайся, бо вже рік минув,– одержиш те, про що домовилися. А як дам тобі щигля, то і в живих не лишишся.Господар як почув ті Пятрасові слова, впав на коліна:
– Пятрасе, любий, хоч усе моє господарство забирай, тільки не вкорочуй мені віку!
Забрав наймит у нього все майно й розділив між тими, кому господар не заплатив за працю, а сам хтозна-куди зник.
Може, й тепер десь ходить по білому світу, лякаючи щиглями отаких господарів-крутіїв?