Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Селянин і його тварини (мексиканська казка)

Казки про:
2153

Селянин і його тварини (мексиканська казка) Жив собі бідний селянин, ремеслом якого була заготівля вугілля. Цілими днями блукав чоловік у горах зі своїм вірним собакою, який ні на крок від нього не відходив, і з віслюком-трударем, що перевозив на спині мішки.

Щоб виготовити вугілля, селянин нарізав багато зелених деревинок, складав їх рядочками на купу, доки дрова не підсихали і їх можна було обпалювати у вогні. Кожного тижня чоловік привозив до села повні торби вугляного цурпалля, адже без них жодна господиня не могла б розпалити пічку та приготувати їсти.

За кропіткою роботою минали дні, доки не настав сезон дощів. За кілька днів сильних опадів всі дороги порозмивало, а земля перетворилася на суцільне болото. Віслюк більше не міг із легкістю долати звичайний шлях із гір до села, та ще й з важкими мішками на спині. Одного разу бідолашна тварина застрягала в мокрій землі. Того дня селянин саме поспішав привезти вугілля й не міг гаяти ні хвилини. Він почав підганяти віслюка, але марно – тварина не зрушила з місця ні на крок. Розгніваний хазяїн почав сварити висловухого та підганяти його, погрожуючи палицею. Доклавши великих зусиль, бідолашний віслючок нарешті вибрався з болота.

Відтоді так і повелося – щодня віслюк застрягав у трясовині, а хазяїн, підганяючи, кричав і підштовхував його у боки дрючком.

Якось, коли віслюку було вже не сила вибратися з болота, почувся голос.

– Негайно припини кривдити бідну тварину!

Чоловік ледве не впав від несподіванки, адже крім нього, віслюка і собаки в горах не було нікого.

Та не встиг селянин оговтатися, як озвався віслюк.

– Хазяїне, годі вже нас ображати! – суворим людським голосом промовив висловухий.

– Ми завжди допомагаємо, – додав собака, – а ти зовсім не цінуєш нашої праці.

– Я ще ніколи не чув, щоб тварини говорили як люди, – проскиглив наляканий чоловік.

– Я теж не чула, – озвалася ворона, що сиділа на гілці поблизу. – Тому раджу не зволікати, а допомогти віслюкові й самому понести хоча б один мішок.

Чоловік узяв ношу і прожогом кинувся додому, а його вірні звірі пішли за ним.

– До речі, я б на твоєму місці більше ніколи не кривдила тварин, – каркнула ворона наостанок, пролітаючи над головою селянина.

Удома наляканий господар розповів дружині про свою пригоду в горах. Кмітлива жінка відразу зрозуміла, в чому річ. Вона пояснила чоловікові, що тварини – незамінні помічники людини, що повинна відповідати своїм чотирилапим товаришам взаємністю – доглядати їх, любити та добре годувати. Зрозумівши свої помилки, чоловік назавжди полишив недбале ставлення до тварин, став для них добрим і турботливим хазяїном. Лише одне запитання не давало йому спокою – чи відбувалися гірська пригода насправді?