Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Про сера Клода і вічний двигун (американська казка)

Казки про:
425

Про сера Клода і вічний двигун - американська народна казка

Жив у одному невеличкому містечку на березі океану сер Клод. Примітним цей сер був лише тому, що мав велику мету, якої будь-що хотів досягнути за життя. А метою тією було створення вічного двигуна. Тобто двигуна, який працював би без палива, але при цьому не зупинявся ні на хвилину.

Варто зазначити, що Клод понад усе захоплювався отими гвинтами-болтами-гаєчками-шайбочками. Коли люди зверталися до нього із питанням, навіщо йому те, він завжди відповідав:

– Я прагну відкрити людству таємницю вічного двигуна. Адже це єдине, що дозволить нам зробити прорив у еволюції! Вічний двигун потрібніший людству, ніж золото, яке алхіміки намагаються добути з олива. Завдяки нічному двигуну машини працюватимуть самі. Уявляєте, яку купу грошей можна заощадити на паливі?

На таку палку промову одні відповідали сміхом, а інші казали:

А може, він не такий уже й дивак, яким здається. Може, він щось знає?

Навколо сера Клода вічно крутився натовп перехожих і роззяв, що витріщилися на конструктора вічного двигуна: дивилися, як він кує чи паяє. Клод звик і не звертав на те жодної уваги...

Якось лагідним весняним ранком сер Клод вирішив порибалити. Він узяв свій ялик, кинув у нього гарпун і, трохи попрацювавши веслами, відплив в на пристойну відстань, щоб побути на самоті. Віддалившись від берега, що вже й містечка не розгледіти, він підняв весла і став чекати, стискаючи гарпун у руці; вдивлявся у неспокійні хвилі, які билися об облавок ялика. Серу Клоду хотілося загарпунити великого крилатого ската, чи, як його ще називають, морського диявола. Тоді їх багацько водилося біля берегів містечка, в якому мешкав сер Клод.

У ялику було зручно і приємно. Сер Клод захитався на хвилях, підставляючи теплим сонячним променям обличчя, і невдовзі зовсім забув про мету свого плавання. Йому вже не хотілося своїм гарпуном заподіювати зло рибі, яка безтурботно плавала в теплих водах океану. Думками він був далеко: серед коліщаток, які б крутилися безупинно – з ранку і до смерку...

Зі світу чарівних механізмів сера Клода вирвала не менш чарівна картина: під його човном на невеликій глибині проплив величезний скат. Сер Клод побачив могутні розпростерті крила гігантського морського дияволи, і думки про те, що він не хоче завдавати рибині лиха своїм гарпуном, одразу щезли. Анітрохи не замислюючись про те, що з таким велетнем йому не впоратися, сер Клод схопив гарпун і впевненим рухом кинув його на рибину. Не те щоб наш герой був відмінним гарпунером, але цього разу ного хисту позаздрили б і майстри своєї справи. Гарпун глибоко пішов під воду і влучив у ската. Збожеволівши від болю і люті, той рвонув уперед. Хоч який великий був скат, але ялик все ж був більший і втекти на глибину здобичі не дозволив. Клод, відчувши, що на його гарпуні великий і сильний трофей, поспіхом прив’язав мотузку до носа човна, бо від потужних ривків ската міг випасти за облавок.

– Еге-ге, та мені сьогодні пощастило! – прокричав Клод.

Знав би він, наскільки йому «пощастило», радості було б значно менше. Скат зрозумів, що втекти в океанську глибінь йому не вдасться, тому попрямував подалі від берега зі швидкістю торпеди.

Сер Клод зрозумів: якщо він нічого не зробить, то опиниться посеред океану без їжі та води, а це – неминуча загибель.

Тоді він кинувся до керма ялика і повернув його, скеровуючи човника до берега. Ялик круто нахилився, але зміг-таки розвернути прудкого ската. І Клод помчав до берега.

Тим часом на пристані містечка зібралися його мешканці. Вони спостерігали, як ялик сера Клода без вітрил і весел на божевільній швидкості мчить бухтою.

– Мабуть, Клод таки збудував свого вічного двигуна! – вигукнув хтось із натовпу.

– Схоже на те – без вітрил і весел не попливеш з такою швидкістю, – підтакнув ще один роззява.

Городяни захоплено дивилися, як сер Клод хвацько входив у повороти, майже торкаючись облавком свого ялика водної гладіні. Вони аплодували винахіднику; навіть ті, хто вважав його диваком, остаточно змінили свою думку і кричали «браво» голосніше за інших.

Але на ялику треба було вже кричали «рятуйте». Сер Клод геть знесилився, борючись із могутнім скатом, який, здавалося, анітрохи не втомився. Винахідник раз по раз розвертав свого човна до берега, але щойно підпливав до нього, аж скат повертав назад, у відкритий океан.

Під час одного з таких маневрів руль ялика зламався. Тепер сер Клод був у полоні у ската, який, повернувши від берега, попрямував у безкраї води Тихого океану...

Люди захоплено дивилися, як сер Клод відпливав від них за обрій, де й щез. Більше винахідника ніхто не бачив і звісток про його долю не отримував. Серед городян поповзли чутки, що сер Клод збудував вічний двигун і поплив до Лондона – щоб запатентувати винахід. За кілька років ім’я нашого винахідника обросло легендами та байками, а на його будинку повісили величезну дошку з написом: «У цьому будинку жив винахідник, що винайшов і сконструював вічний двигун».