Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Про двох парубків (українська народна казка)

Казки про:
1189

Про двох парубків (українська народна казка)Були колись сусідами два парубки – Степан та Іван. Один багатий, другий бідний. Бідний легінь мав дуже файну дівчину аж на краю села. А багатий не знав куди дітися – нудно було йому одному. Якось він спитав:

– Куди ходиш, Іване, щовечора?

– Та маю одну дівку на тім краю села.

– А ти б не взяв мене із собою?

– Можу взяти,– погодився бідний.

Увечері пішли удвох до дівчини. Багатому вона впала в око, і він задумав відігнати від неї Івана.

Зібралися до дівчини і другого вечора.

– Як будуть давати їсти пироги, то аби-сь по одному кидав собі в пазуху. Я теж буду кидати...

– Най буде так, як кажеш, Степане,– погодився бідний.

Прийшли вони до дівчини якраз на вечерю. їх запросили теж до столу і присунули до них макітру з пирогами. Бідний їсть, один пиріг у рот, а другий – у пазуху, один у рот, а другий – у пазуху.

– Дивіться, газдо, добре, аби-сьте не казали, що я у вас наївся та ще й у пазуху наклав.

Господар відповів:

– Я нічого злого не скажу про тебе.

Бідний завмер на місці.

– А ти чому не розперезуєшся? – І Степан так сіпнув його за сорочку, що з пазухи посипалися усі пироги.

Іван мав такий сором, що більше не приходив. До дівчини почав учащати багацький син Степан.

Одного разу дівчина здибала на вулиці Івана:

– Чому не приходиш?

– А ти хіба не знаєш?

– Знаю, та то дурниця. Приходь...

– Добре, прийду,– відповів Іван.

Взяв око горілки і прийшов до дівчини разом зі Степаном. Сіли за стіл та й п’ють. Бідний наливає собі трошки, а багатому – повну порцію. Той став такий п'яний, що хоч йому зуби тягни, а бідний гейби і не пив. Степанові сказали:

– Ляж у великій хаті.

Степан ліг, заснув і захропів. Та вже й Іван не йде додому – лишився ночувати коло нього. Він набрав гладун води, кинув туди сажі, добре розмішав і поклав на стіл. А стола посунув до самих дверей.

Уночі багатому захотілося води. Він устав, почав шукати двері, аби вийти до хорім-сіней. Але ніяк не може знайти – все натикається на стіл. Іван гейби прокинувся:

– Що ти намацуєш, Степане?

– Не знаю, де двері.

– Я теж уже шукав. Газда сказав, до ранку їх не буде. А чого ти хочеш?

– Води.

– Вона на столі. Напийся та й трохи сполосни обличчя – будеш легко спати.

Багатий послухав бідного Івана. Напився і омився тією водою, в якій була намішана сажа і став такий, як дідько. Коли знову ліг у білу постіль і міцпо заснув, бідний відсунув стіл на місце, забрав гладун і вийшов із хати – пішов собі додому.

Уранці всі устали, а багацький син – ще у постелі. Газда послав дівчину, аби розбудила своїх легінів – думав, що й бідний спить у хаті. Дівчина загляпула до великої кімнати і заверещала:

– Ой, там лежить чорт!

Газда отворив двері – в ліжку спить таки правдивий дідько. Старий побіг до попа:

– Ходіть, панотчику, до мене... Але борзо!

– Чого?

– У моїй хаті дідько. Лежить собі, як пан, на постелі. Треба його втинати з хати.

Панотець побіг до стайні та й вивів двох коней: одного для себе, а другого для газди.

– Сідаймо і – гайда!

За якусь хвилину були перед хатою. Піп прив’язав коня до воріт. Сам побіг до хати і почав кропити багацького сина свяченою водою. Багатий прокинувся, схопився із ліжка і – драла на вулицю. Скочив на попового коня – і тільки дим за ним. Піп сів на другого коня, погнався за чортом. Він так мчав, аж перебіг, і закричав попаді:

– Добродійко, отворяй ворота, бо, ади, чорт за мною женеться!

Попадя хутко відчинила браму, піп в’їхав на подвір’я. А багацький син помчав своєю дорогою. Як його уздріли тато й мама, то почали тікати з дому. Вибігли на вулицю і – гайда до попа.

Панотець прийшов зі свяченою водою, та не було кого кропити: Степан устиг помитися.

Після того усі говорили, що багацький син має дідька в собі, й ні одна дівчина в селі не хотіла чути, аби ходив до неї.

А бідний Іван ходив далі до своєї дівчини, доки не одружився.