Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята.
– Мамо! Нам сумно!
– Ось, насінинка. Грайтеся!
– Не хочемо!
– То беріть горошинку!
– Ні! Ні! Ні! – понадували щічки мишенята.
А найменше почало плакати.
– А шишечку?
– Хочемо! – закивали вухастики.
– То чекайте на мене! – сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх.
Сіренька нашорошила вуха. Так і є. То сміялися бджоли. Вони так веселилися, що вулик аж хитався в різні боки.
– Стук-стук! – постукала норушка.
У вулику стало тихо.
– Хто там? – питають.
– Мишка.
Скрипнуло віконечко.
– Добрий вечір!
– Пані Бджілко! У вас радісна подія? Чи чого вам так весело?
– Та яка може бути радісна подія серед зими, у вулику? Казки читаємо, от і сміємось!
– Казки?
– Дззззззз! – хором задзижчали бджілки.
– А чи не могли б ви дати мені книжечку на один вечір? Вдома мишенята плачуть. Нудно їм всю зиму в нірці сидіти.
– То як, смугастики? Віддамо?
– Авжежжжжжж! – загудів вулик.
– Та бери на всю зиму. Щоб мишенята не плакали!
– А ви ж як?
– Та ми їх вже напам’ять вивчили!
– Дякую! Візьміть в подарунок шишечку! – простягла мишка долоньку.
– А що нам з нею робити?
– Покладіть посеред вулика й танцюйте!
– Згода! – забриніли бджілки. – Ще й пісень співатимемо!
Віконечко зачинилося. Залунала пісня, а вулик аж підстрибувати почав!
Ох, і зраділи мишенята книжечці! Попритулялися одне до одного, та почали малюночки роздивлятися.
А потім, ловивши кожне слово, слухали казки.
Вже засинаючи, мишенята дивувались, як то гарно бджілки придумали: всю зиму книжечки читати!