Жила собі на березі моря жінка. У неї було п'ять синів, п'ять братів: Стецько, Грицько, Остап, Петро і Микола. Вони були такі схожі між собою, що ніхто не міг відрізнити один від одного. У кожного була своя особливість. Старший брат, Стецько, міг випити ціле море води, а потім випустити його назад. Другий брат, Грицько, не боявся вогню. Остап міг витягувати ноги на будь-яку довжину. У Петра тіло було міцнішим за найміцніше залізо. А наймолодший знав мову звірів і птахів. Жили вони, поживали і горя не знали. Остап і Петро працювали в полі. Стецько ловив рибу. Грицько підтримував удома вогонь, а найменший, Микола, пас гуси та вівці.
Якось у ті місця, де жили брати з матір'ю, приїхав на полювання багатий і злий поміщик. На узліссі він побачив, що маленький хлопчик пасе отару. Це був найменший із братів, Микола. Поряд із ним спала гірська кізка. Поміщик взяв свій лук і вистрілив у неї. Переляканий Микола крикнув, і кізка одним стрибком зникла в лісі. З хащі висунувся олень. Микола крикнув йому оленячою мовою: «Рятуйся!» І олень зник. Усі звірі поховались.
Розлючений поміщик лишився один у порожньому лісі. А добрий Микола стояв перед ним і радів, що встиг допомогти своїм друзям. Тоді злий поміщик наказав схопити Миколу. Його відвезли до міста і за наказом поміщика кинули в клітку до голодного тигра. Поміщик гадав, що тигр розірве сміливого хлопчика, але Микола заговорив з тигром тигровою мовою, і лютий тигр не торкнув його. Дізнавшись про це, поміщик розлютився ще дужче. Він наказав відрубати Миколі голову. Але тоді у в'язницю пробрався Петро, в якого тіло було міцнішим за найміцніше залізо. Він лишився замість свого брата. А Микола вийшов і спокійно пішов додому.
Другого ранку Петра вивели на міську площу. Кат хотів відрубати йому голову, але найважчий та найміцніший меч ударився об залізну шию Петра і розпався на друзки.
Тоді поміщик розлютився до нестями і наказав кинути зухвалого бідняка з високої скелі.
Вночі у в'язницю пробрався Остап, який міг витягнути свої ноги на будь-яку довжину. Його впустили, і він лишився там замість свого брата. І знову ніхто ні про що не здогадався. На світанку Остапа відвели до високої скелі. Якщо людину кидали з неї – вона розбивалася на смерть, але коли кати штовхнули вниз Остапа, він спокійно витягнув свої чудесні ноги і став на них.
Несамовитий від люті поміщик поскакав у свій палац і в той же день наказав спалити непокірного Остапа на вогнищі. Кати розклали на майдані перед палацом поміщика величезне вогнище. Варта з луками і списами оточила майдан. Тим часом Грицько, який не боявся вогню, пробрався у в'язницю і підмінив Остапа. Кати схопили Грицька і кинули на середину вогнища. Полум'я піднялося вище за будь-який будинок. Народ заплакав від жалощів, а жорстокий поміщик злісно сміявся. Але скоро дим розвіявся, і всі побачили, що посередині вогню стоїть Грицько і всміхається, наче й не було нічого.
Поміщик трохи не задихнувся від люті.
– Що це за людина?! – закричав він. – У вогні не горить, об скелі не розбивається, меч її не бере і навіть лютий голодний тигр не чіпає! Та ні ж, не може того бути, щоб я, могутній поміщик, не справився з простим селянином!
І жорстокий поміщик вирішив відвезти Грицька далеко в море, прив'язати на шию велику каменюку і втопити. «Може, він і води не боїться? – подумав поміщик. – Однаково каменюка не дасть йому змоги виплисти. Нехай лишається на дні морському!»
І ввечері того ж дня він наказав вчинити страту.
З великими труднощами пробрався у в'язницю Стецько, який міг випити все море і вилити назад. Він зайняв місце свого брата і став чекати. Ввечері його відвели на корабель. Поміщик із своєю вартою розмістився на іншому кораблі. Вони попливли далеко в море. На найглибшому місці Стецькові прив'язали на шию великий камінь і за знаком поміщика кинули в море.
Тільки Стецько потрапив під воду, відразу почав пити море.
Поміщик побачив, що море кудись зникає! І пожовтів від страху. Незабаром морське дно оголилось. Кораблі перекинулись, а Стецько вийшов на берег, випустив море назад. Поміщик і його варта так і лишились на дні. Народ радів, що загинув жорстокий поміщик, і прославляв чудесних братів, які жили-поживали і добра наживали.