Жив собі якось містер Джеремі Фішер, жаба.
І жив він у невеликому вологому будиночку в заростях жовтецю на березі одного місцевого ставка.
Вода була всюди навколо нього, вона хлюпалася і під вікнами, і прямо в коморі, але йому це тільки подобалося.
Містер Фішер любив ходити з мокрими ногами – ніхто його за це не сварив, і ніколи він від цього не хворів.
Якось він визирнув з вікна і зрадів: по воді ставка ляскали великі дощові краплі! А він завжди любив дощ!
– Піду я накопаю хробаків і відправлюся трохи порибалити. Наловлю собі мальків на вечерю, – сказав містер Джеремі Фішер. – А як наловлю багато, то запрошу в гості своїх друзів: містера Птолемея-черепаху і сера Ісаака Ньютона-тритона. Втім, старий Птолемей не їсть мальків, він любить зелень і всякий там салат, – додав сам собі містер Фішер.
Витяг містер Джеремі з шафи макінтош та блискучі нові калоші, дістав вудку, приготував кошика і, перекинувши його через плече, довгими стрибками вирушив у те місце, де був прив’язаний його човен.
А човном йому служив великий лист латаття. Він був великий і круглий і дуже зручний, щоб на ньому сидіти.
Містер Джеремі Фішер завжди прив’язував човен до стебла, що стирчав з води посеред ставу.
Містер Джеремі відв’язав човна, взяв у руки очеретину і, відштовхуючись нею від дна ставка, повів човен у відкритий простір.
Припливши в потрібне місце, він встромив жердину в мулисте дно і прив’язав до неї човна.
А після сів на лист, схрестивши ноги, і приготував вудку і гачки, і все інше, необхідне для риболовлі.
У нього був чудовий яскраво-червоний поплавок, спінінг він змайстрував з міцної травинки, а волосінню йому служив довгий і тонкий сірий кінський волос.
І от він прив’язав до гачка живого хробака і закинув його у воду. Йшов дощ, краплі дощу струмками стікали по спині містера Джеремі Фішера. Минав час, а містер Фішер все так і сидів на одному місці і не зводив очей з поплавка.
– Втомився я, – подумав він через якийсь час. – Треба перекусити.
Він узявся за жердину і поплив назад до того місця, де росли латаття і очерети, і, вмостившись, вийняв зі свого кошика сніданок.
– Саме час пообідати бутербродом з метеликами, – сказав він. – До того ж потрібно перечекати, поки дощ трохи вщухне.
Поки містер Фішер так сидів, з води по стеблу листків латаття підповз до нього великий жук-плавунець і почав смикати вусами носок його калоші.
Але містер Фішер анітрохи не злякався, він тільки підібрав ноги вище, і продовжував собі жувати бутерброд.
Поки він їв, він спостерігав, як біля самого берега в очереті час від часу копошилися якісь звірята, піднімаючи шум і шарудіння.
– Сподіваюся, це не пацюк, – подумав містер Джеремі Фішер. – Але краще я попливу звідси про всяк випадок.
Він знову приплив на відкрите місце і продовжив рибалити.
І майже одразу в нього клюнуло. Поплавок нагнувся над водою, а потім пірнув углиб!
– Ах ти, пічкурику-карасику, попався за носика! – прокричав зраділий містер Джеремі Фішер і потягнув вудлище. Але що за несподіванка?
Замість гладкого жирного пічкура містер Фішер витягнув самого Джека-йоржа, все тіло в колючках!
На листі латаття йорж почав так бити й ляскати хвостом, колотися своїми колючками і клацати пащею, що містер Фішер тільки й встигав від нього відвертатися.
Містер Фішер не втримав йоржа, і той – шусть! – та й стрибнув назад у ставок і поплив куди подалі.
Скоро з води показалася ціла зграйка малюків.
Вони спостерігали за містером Джеремі Фішером і сміялися від душі. Засмучений містер Фішер сів на край свого човна і почав обсмоктувати свої поколоті пальці. І тут сталася ще більша неприємність, навіть можна б сказати: біда. Але, на його щастя, на містері Фішері був макінтош, і він врятував його!
А трапилося ось що. Раптом з глибини виринула величезна рибина-форель, збила цілий фонтан бризок, хоп-цоп, – схопила містера Фішера в пащу – ой-ой-ой! – і попливла на самісіньке дно ставу!
Однак смак прогумованого макінтоша їй зовсім не сподобався, і вона одразу ж виплюнула містера Джеремі Фішера, залишивши собі його новісінькі калоші.
Містер Фішер швидко сплив на поверхню, наче винний корок, і що є сили поплив до берега.
Швидко виліз на берег і, не розбираючи що куди, – плюх-плюх! – пострибав через болото до себе додому весь обдряпаний після риб’ячої пащі.
– Моє щастя, що це була не щука, – з полегшенням подумав містер Джеремі Фішер. – І залишився тепер я без вудки і без кошика, але це дурниці, головне, що живий залишився! Тепер одне можу сказати, що на рибалку я більше ні ногою!
Вдома він заліпив поколоті пальці лейкопластиром, і якраз у цей час обидва його друга прийшли до нього в гості.
Рибою він їх не зміг пригостити, але дістав дещо зі своїх запасів у коморі.
Невелике черевце сера Ісаака Ньютона, як зазвичай, прикривала золотисто-чорна жилетка.
Старий містер Птолемей-черепаха спеціально для себе приніс салат у кошику, знаючи наперед, що до вечері будуть подавати рибу, яку він не їсть.
Однак, замість риб’ячих мальків на столі в них були смажені коники під соняшниковою підливою, а це, я вам скажу, вважається у жаб найвишуканішою стравою; хоча багато хто вважає, що це страшна гидота!