Сонячна квітка (бурятська казка)


Сонячна квітка (бурятська казка)Жив колись у нашому степу чоловік з чудовим ім’ям Наран-Герелте – а це нашою бурятською мовою означає «Променисте сонце». Була в нього дуже розумна донька, яку звали Наран-Сесег – «Сонячна квітка».

Немає слів, щоб розповісти, яка то була красуня!

Одного дня до улусу, де жили батько з дочкою, приїхав багатий старий лама з далекого монастиря. Побачив красуню Наран-Сесег, і забажалося йому взяти її собі за дружину. Ламам женитися не можна – а цей надумався. Почав старий умовляти красуню – і добром, і хитрощами, а вона: ні та й ні! «Не піду, не хочу!» Бачить лама, що добром нічого не вийде, і заповзявся зломити її впертість.

Узяв та й підсипав красуні в їжу отруйного зілля. Наран-Сесег від того захворіла. Тяжко стурбувався батько, став прохати ламу, щоб вилікував доньку. Лама покалатав дзвоником, постукав у зелений барабанчик, підкинув на долоні кубики для ворожби й сказав:

– Твою доньку кличе до себе водяник - чорний хан Лусуд.

Не пустиш її до нього, вона загине. А пустиш – одужає й повернеться до тебе.

– Ой, горе! – гукнув бідолашний батько,– Яка страхітна жорстокість!.. Допоможіть, прошу вас, покажіть найкращу дорогу до того Лусуда...

– Це можна,– зрадів хитрий лама.

І от змайстрували великий дерев’яний ящик з дірочками в кришці, поклали в нього їжу, найкращу одіж, найдорожчі прикраси, а тоді батько допоміг доньці залізти в ящик.

Наран-Сесег попрохала:

– Нічого більше не треба, тільки хай зі мною буде мій рудий собака!

Батько привів лютого рудого пса, посадив його в ящик і щільно зачинив кришку.

Віднесіть ящик до річки й киньте у воду, нехай пливе! наказав лама й поїхав геть.

Він поскакав верхи по березі униз за течією. Приїхав у монастир, сказав своїм послушникам.

– От-от сюди припливе по ріці дерев’яний ящик, ви його спіймайте, принесіть до мене й поставте ось тут, перед бурханом. Та глядіть, несіть обережно, не відкривайте.

Хувараки побігли на берег, стали чекати, коли до них припливе дерев’яний ящик.

А тим часом в іншому місці їхав берегом верхи на бику молодий пастух. Зирк – по ріці пливе, погойдується якийсь ящик. Пастух скинув одіж, підплив до нього й витяг на берег. Рвонув кришку – з ящика вийшла красуня дівчина Наран-Сесег.

Усміхнулася й каже:

– Повиймай з ящика все, що там є. Тільки не випускай рудого злого собаку.

Пастух так і зробив. Вони знову прибили кришку каменем, відштовхнули ящик на середину річки, сіли вдвох верхи на сивого бика й поїхали.

– Ти хто такий? – спитала в хлопця Наран-Сесег,– Що робиш, з чого живеш?

– Пасу в одного багатія кози та вівці. Викопую в степу солодкі корені – сарану, тим і харчуюсь,– відповів пастух.

Незабаром вони доїхали до бідної юрти, де жив пастух. Наран-Сесег одразу ж почала хазяйнувати – все вимила, повичищала, поприбирала.

Сонячна квітка (бурятська казка)А хувараки все сиділи на березі, чекали, коли ж до них припливе дерев’яний ящик. Нарешті побачили – пливе. Кинулись у воду, витягли на берег, обережно принесли в дім, де жив лама, поставили перед бурханом.

Увійшов лама, спитав суворо:

– Обережно несли? Не поламали ящика? Не відкривали?

– Що ви, ламбгаю! – шанобливо вклонилися послушники,– Усе зробили, як ви наказали.

– Ну, мої вірні учні, тепер ідіть! – промовив лама,– Відпочивайте!

Ледве учні пішли, лама кинувся до ящика. Обливаючись потом, насилу відірвав тугу кришку і все шепотів, як він кохає красуню Наран-Сесег. Нарешті відкрив ящик... І раптом звідти як вискочить величезний рудий собака, як стрибне йому на груди!

Наступного дня повернулися хувараки, бачать – немає лами: зник, як і не було. Шукали, шукали, навіть сліду не знайшли.

А пастух у вбогій юрті очей не зводив із своєї красуні-дружини Наран-Сесег, надивитися на неї не міг. Жили вони у щасті й добрій згоді.

Та от почула Наран-Сесег, що її скрізь розшукує чужоземний хан – він давно вже хотів з нею одружитися.

Заплакала Наран-Сесег.

– Що ж нам робити, хто захистить нас од лютого хана? У тебе нічого немає, крім палиці, у мене нічого нема, крім голки... Розіб’є, розлучить нас проклятий хан,– Вона простягла чоловікові золотий перстеник з голубим камінцем.– Ось на, носи його... Коли дізнаєшся, де я опинилась, передай мені як-небудь цей перстеник.

Через декілька днів приїхали чужі воїни й силоміць забрали з собою Наран-Сесег, яка гірко плакала.

Потужив, посумував молодий пастух і вирушив шукати кохану дружину. Цілісінький рік блукав він по степах і лісах, геть змучився, одіж на ньому висіла шматтям... Якось натрапив у степу на такого ж, як сам, обдертого діда-табунника й розповів йому про своє горе.

Слухав його дід та й каже:

– Е, хлопче, на тяжку справу ти наважився... Жоден бідняк ще не ступав ногою на ханське подвір’я. Кому-кому, а мені це добре відомо, бо я – табунник того хана. Ні, не стрінешся ти із своєю жінкою, сторожа не пустить. От якби переказати їй кимось звістку про тебе – що ти десь тут, поблизу... Може б, і побачився з нею...

– Передай цей перстеник моїй дружині. Вона зрозуміє!

Сонячна квітка (бурятська казка)Старий табунник погнав табун до стійбища ще завидна. Неподалік од панського двору побачив він гарну молоду жінку.

Старий одразу догадався, що це Наран-Сесег, і ніби ненароком вийняв з кисета золотий перстеник з голубим камінцем.

Наран-Сесег побачила й скрикнула:

– Ой, бабаю, який чудовий перстеник!

– Візьми, якщо тобі сподобався,– каже дід.

Тут Наран-Сесег упізнала свого перстеника.

– Звідки він у вас, бабаю? – спитала вона, притиснувши до грудей свої білі руки.

– Хлопець один дав... Сказав: як знайдеться красуня, котра носила раніше цей перстень, хай скаже, і він прийде до неї.

– Це мій перстеник,– обливаючись сльозами, промовила Наран-Сесег,– Його вам дав мій чоловік. Нехай одягнеться жебраком і підійде вранці до мого вікна.

І дала старому кілька золотих монет.

Дід про все розказав молодому чабанові – чоловікові красуні Наран-Сесег. Той і плакав і сміявся з радощів. Уранці він пішов до ханського двору.

Наран-Сесег глянула у вікно й каже ханові:

– Он під нашим вікном стоїть якийсь чоловік...

Хан підійшов, глянув і зморщився:

– Е-е, який обдертий, брудний! Зараз скажу, щоб його прогнали геть!

– Е, ні, так не можна! – заперечила Наран-Сесег.– Хіба ж ви забули давній звичай: не можна кривдити захожої людини!

Треба нагодувати цього бідолаху... Невже вам шкода шматка м’яса та ковтка чаю?

Хан неохоче згодився:

– Гаразд, нехай буде, як ти хочеш. Поклич його!

Наран-Сесег так і зробила. Жебрак зайшов, привітався й сів біля дверей. Наран-Сесег стала пригощати, ласкаво з ним заговорила.

Хан, щоб не бачити цього, вийшов з кімнати й повернувся лише тоді, коли жебрак пішов.

– Ти за цілий рік не говорила зі мною стільки, як з цим голодранцем,– ображено мовив жінці.– Що тобі в ньому сподобалося?

Наран-Сесег вередливо надула губи.

– А я дуже люблю саме таких голодранців!

Сонячна квітка (бурятська казка)І глянула на хана.

Хан замислився.

Може, й мені стати голодранцем? Може, тоді я тобі припаду до душі?

– Може, й так,– посміхнулася Наран-Сесег.

– Ану, скажи, щоб той чоловік віддав мені своє лахміття! – сказав хан.

– Гаразд! – погодилася красуня.

Вона принесла лахміття, одягла хана, посадовила його на сивого бика й каже:

– Тепер їдьте мандрувати хоч на три дні! Цікаво, яким ви повернетеся до свого палацу?

Хан рушив у дорогу, а Наран-Сесег зараз вирядила гінців, щоб сповістити всьому народові:

– Їде до вас на сивому бику страхітливий негідник. Хоч і схожий він на жебрака, а проте несе народові велике лихо. Треба його позбутися!

Люди відразу ж вирили на дорозі велику яму, натягали каміння. Тільки-но з’явився на дорозі обдертий, брудний хан, вони штовхнули його в яму, засипали землею й закидали камінням.

А хлопець-пастух повернувся на батьківщину з красунею-дружиною Наран-Сесег і щасливо жив з нею аж до старечих років.

* Бурхан – статуя божества.


Комментариев: 1 RSS

1Зольфия03-10-2023 10:06

Спасибо.

Курочку рябу в полной версии почти забыли, а у вас есть.

Залиште відгук!

Ваш відгук опублікують після перевірки!

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)