Колись давно жив могутній цар, який обожнював коштовні та незвичайні речі. Пасок бога грому, жмуток шерсті бородатого лева, безсмертний папуга – це лише крихітна частка тих незліченних скарбів, які ховав у величезній коморі повелитель.
Володар дуже пишався незвичайною колекцією, тому обережно діставав цінності, здмухував пилинки, милувався й задоволено шепотів:
– Яке щастя, що ця фантастична річ належить мені!
Коли навідувалися гості, цар не втрачав нагоди похизуватися коштовностями. А найчастіше вихвалявся золотим півником. Хоча птах був виготовлений із металу, рухався, наче живий, і щоранку тричі співав: «Кукуріку!»Правитель мав вісім слуг, які також збирали дивакуваті речі. Отож одного дня володар покликав робітників і повідомив:
– Завтра влаштовую змагання. Хай кожен принесе найрідкісніший скарб. Переможець отримає скриню золота та сувій найтоншого шовку.
Почувши новину, чоловіки радісно загомоніли.
– Конкурс коштовностей! Як ориґінально! – вражено вигукнув один.
– Певен, що отримаю нагороду! – зухвало промовив другий.
– Мабуть, жартуєш! – зареготав третій суперник. – Переможцем буду я!
Сперечаючись, слуги розійшлися по домівках.
Наступного дня у призначений час у розкішній залі король чекав на робітників.
Незабаром завітав перший із них і пихато простягнув кіготь дракона. Другий – корону Феї ельфів, третій – Відьмин ліхтар. Четвертий хизувався чоботами для горобця, п’ятий показав пір’я Вогняного птаха, шостий дістав із торбинки килим-літак, а сьомий – сукню Веселки.
– Чому ваш приятель запізнюється? – насупився суворий правитель. – Почекаймо трошки, й визначу переможця.
– Може, щось трапилося? – захвилювався найстарший слуга.
– Мабуть, не має, чим здивувати, – припустив бородань.
– Авжеж! Шкода… – поспівчував третій.
Доки суперники перемовлялися, до кімнати зайшов восьмий слуга. Він зняв капелюха та низько вклонився:
– Ваша величносте, вибачте за спізнення.
– Пусте! Швидше покажи, що приніс, – нетерпляче потер долоні цар.
– Але… – ніяковіючи, зізнався чоловік, – не маю рідкісної коштовності. Довго мізкував, що прихопити сьогодні. Тому взяв найзвичайнісінький скарб.
– Хіба це можливо? Дивина! – вражено вигукнули присутні.
– Залишив коштовність біля воріт.
– Неси хутчіше! – наказав правитель.
За кілька хвилин разом із чоловіком до зали вбігли чотири гарненькі дівчинки та чотири чудових хлопчика. Малюки стали парами та ввічливо вклонилися. Кімната засяяла від усміхнених дитячих облич.
– Отакої! – зітхнув король. – Справді, діти – найдорожчий скарб, поряд із яким коштовності й дива – сміття. Вітаю з перемогою!
- Чье сокровище лучше(рос.)