Мертва квітка (литовська казка)

***

Мертва квітка (литовська казка)

Колись давно-давно жив собі король. А в нього було три гарні-прегарні дочки. Якось король зібрався в далеку подорож по чужих краях. Стали його дочки просити подарунків привезти. Старша просить сукню шовкову з діамантовими застібками, середульша – перли з найглибшого дна морського, а найменша – мертву золоту квітку.

Минув рік. Король повертався додому. Як тільки побачив, що палац забілів удалині, так і згадав подарунки, що віз своїм дочкам. Шовкову сукню з діамантовими застібками – найстаршій, низку перлин із найглибшого дна морського – середульшій... А де ж подарунок найменшій, найулюбленішій?

Зажурився король, що забув привезти їй неживу золоту квітку. Не гаючись, велів повернути коней назад – поїхав шукати золоту квітку.

Їхав-їхав, доки до моря доїхав, бачить – при березі човен гойдається на хвилях, а в тому човні старий рибалка сидить.

– Слухай, діду, – мовить до нього король,– чи не знаєш ти, де росте мертва золота квітка?

– А чому ж не знати,– відповів рибалка.– Треба тільки перепливти море... Як не боїшся бурі, то сідай у мій човен – я тебе перевезу.

Море тоді було тихе й на бурю не показувало. Та не встиг король у човен сісти, як повіяв сильний вітер, здійнялися хвилі, завирувало-запінилося море. Глянув король – аж котиться на них хвиля, та така велика, як гора. Підхопила вона човен та й понесла. Темно стало – нічого не видно, тільки чути, як море гуде.

Чи довго вони так пливли, чи ні – ніхто не знає. Коли це буря вщухла, море стало тихе й гладеньке, як дзеркало. А велика хвиля обернулася в острів. А на тому острові, бачить король, стоїть палац із чорного мармуру, покритий золотим дахом.

Підійшов король ближче – ніде ані душі. Дивиться король: перед палацом сад, а в тому саду золоті квіти цвітуть. Зайшов він до саду й зірвав золоту квітку. І тут хтось його хап за руку – неначе обценьками стиснуло. Обернувся король, а біля нього Кощій із косою стоїть, кістками торохтить.

– Відпусти! – закричав король злякано.

– Не відпущу! – каже Кощій.– Навіщо зірвав мою долю? І не відпущу, доки не пообіцяєш видати за мене свою найменшу дочку. Через три дні приїду, заберу її.

Що він мав робити? Хотів чи не хотів, а мусив пообіцяти йому свою дочку. Вмить Кощій десь щез, а в руці король тримав золоту квітку.

Знов повіяв вітер, завирувало море, загойдався острів і перетворився у величезну хвилю. Короля винесло на берег. Сумний та невеселий повертався він до свого палацу.

Мертва квітка (литовська казка)

– Де ти так барився, татусю? – питають його дочки та все дякують за подарунки. А найбільше зраділа своїй золотій квітці найменша дочка. Тільки король був зажурений. Перед його очима так і стояв страшний Кощій, що через три дні забере найменшу королівну.

Король про це нікому нічого не сказав. Скликав на бенкет багато гостей, три дні вони пили, їли й танцювали. А надвечір третього дня зненацька зчинилася страшна буря, вдарив грім, і перед палацом зупинилася чорна карета, запряжена чудовими кіньми. Але в тій кареті не видно ні пана, ні кучера. Всі гості цьому дуже здивувались, а король одразу здогадався, що це Кощій приїхав по його дочку.

І надумав король хитрощами позбутися небажаного гостя.

Нічого нікому не кажучи, велів служниці надіти гарне вбрання й послав її в карету замість дочки. Та тільки-но вона підійшла до карети, коні заіржали й копитами стали землю бити.

– Збігаю подивлюся, хто там приїхав,– каже найменша дочка. Та й побігла. Ніхто не встиг і слова промовити, як невидимі руки схопили дівчину, вштовхнули в карету, а коні рвонули !з місця. Знову зчинилася буря, закрутила-завертіла – і карета зникла разом із королівною.

Королівна лежала, мов мертва, й нічого не чула: ні того, як її хвиля несла, ні як та хвиля островом стала... Тільки як опритомніла, розплющила очі то побачила: горить світло в бурштиновій світлиці, сама вона сидить у золотому кріслі, на шовкових подушках, а перед нею стоїть вродливий, стрункий воїн із золотою зброєю. І такий він сумний та зажурений, що королівна усміхнулася до нього й питає:

Мертва квітка (литовська казка)

– Чого ти такий сумний, славний воїне?

– Як же мені сумним не бути, прекрасна королівно, коли мене і всі мої маєтності злий чаклун зачаклував. Не мине й години, як буду вже не славний воїн, не королевич, а страшний Кощій.

Страх пройняв королівну після цих слів, але вона ще спитала королевича:

– Скажи мені, як я сюди попала?

– Твій батько пообіцяв мені тебе за золоту квітку. І вчора я тебе непритомну переніс до свого палацу.

Королівна злякалась і гірко заплакала. Парубок заспокоював її:

– Не плач, красна королівно! Як ти мене покохаєш і погодишся стати моєю дружиною, то з мене спаде закляття, і ми будемо щасливі.

Королівна втерла сльози й подала йому руку.

– Коли я можу тобі допомогти,– сказала вона,– то я буду тобі дружиною, хоч ти й страшний Кощій.

Невдовзі королевич знов обернувся Кощієм і пішов у сад, де росли золоті квіти. Тільки то були не квіти, а королевичеві заворожені воїни.

Королівна зосталася сама у великому палаці, і дуже їй було сумно. Лише на третій день провідав її наречений. Він мав вигляд справжньої людини, та був такий усього дві години. Потім знов обернувся Кощієм і пішов у сад мертвих квітів. А. королівні до краю набридло бути самій в порожньому маєтку.

Одного разу, коли до неї прийшов наречений, королівна попросилась в нього провідати своїх батька та сестер. Королевич довго не хотів її пускати, а потім дозволив-таки. Прощаючись, він дав їй червоне яблучко й сказав:

– Візьми це яблучко! Тільки бережи його. Коли воно побіліє,– значить, настав тобі час повертатися до мене. Ще дев’яносто дев’ять днів я і мій палац будемо заворожені злим чаклуном. Як ти за цей час повернешся, я буду врятований, а як ні – я помру.

Мертва квітка (литовська казка)

Швидко летів королівні час серед рідні. Вона геть забула про Кощія – свого нареченого. Якось випадково покотилося їй під ноги забуте яблучко. Дивиться королівна, а воно біле-біле. Пригадала вона, що настав час повертатися, щоб нареченого врятувати. І хоч уся рідня просила її ще погостювати, вона й на хвилину не схотіла більше лишатися.

Повернулася королівна в зачарований палац, шукає повсюди свого нареченого й ніде не може знайти. Тоді пішла вона в сад мертвих квітів. Кощій лежав там непритомний. Обняла його королівна, поцілувала – враз Кощій обернувся людиною.

Він узяв її за руки й каже:

– Коли б ти хоч на хвилинку спізнилася, не знайшла б уже мене в живих. А зараз кінчився час закляття. Спасибі тобі, що приїхала вчасно.

Тоді королівна перецілувала усі мертві квіти в саду, й вони обернулися на воїнів.

Королевич і королівна справили бучне весілля й жили довго й щасливо.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)