Жила-була на світі курочка ряба. Та сама, що колись бабусі з дідусем яєчко знесла – не просте, а золоте.
І ось сталося, що в курник до тієї курочки влізла лисиця. Як стрибне до неї, зубами як клацне! Та не встигла хитра. Курочка миттю злетіла на сідало й питає:
– Лисице, а чому у тебе такі гострі зуби?
– Щоб вороги боялися! – пробурчала лисиця.
– А хто твої вороги?
– Ті, кого я їм.
– Виходить, і я твій ворог?
– Звісно!
І лисиця знову кинулася до курочки, але чубарочка ще вище злетіла. Лисиця стрибала, стрибала й раптом хвостом зачепила двері курника. Ті з розмаху зачинилися.
Дуже злякалася лисиця: як тепер на волю вибратися?
А курочка знов питає:
– Лисице, а чому у тебе такі гострі зуби?
– Щоб оберігатись від ворогів, – ласкаво відповідає хитра лисиця.
– А хто ж ті вороги?
– Вовки та орли.
– То ти мені друг?
– Атож! Чубарочко, випусти мене, будь ласка, я тобі зла не зроблю!
– Добре, – відповідає курочка, – скажу тобі, як відчинити двері. Але спершу відгадай три загадки, що я чула від бабусі й дідуся. Коли хоч раз вгадаєш, підеш звідси. А ні – дідусь зробить із твоєї пухнастої шкурки коміра для бабусі.
Лисиця одразу погодилася, і курочка почала:
– Ану скажи, хитрухо, що люди і звірі люблять понад усе на світі?
Лисиця дзявкнула:
– Звісно, м’ясо!
– Ні, ти помиляєшся, – докірливо похитала головою чубарочка. – І звірі, і люди понад усе люблять життя… А що гостріше від ножа?
– Ну, це для мене дуже легка загадка, – відповіла гордо лисиця. – Мої зуби!
– Ні, лисичко. Це думка розумної людини.
У лисиці навіть лапи затремтіли. Адже іще одна неправильна відповідь – і вона не вийде на волю! А чубарочка каже:
– Слухай тоді третю загадку. Що то: червоне, тепле, хто спить – збудить, всі йому раді?
«Нарешті, нарешті, – зраділа лисиця. – Тепер я вже вгадаю!» І вона крикнула:
– Це півень! Таки ж так – півень! Хоч би й уві сні я почула його запах, одразу прокидаюся!
– Ні, не так! Це сонечко на світанку, – сказала курочка і сердито додала:
– У тебе, лисице, тільки лихе в голові. Не можу я тебе випустити.
І вона голосно закудкудакала.