Казка про Кощія Безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця (українська народна казка)

Жив собі в одній країні цар з царицею, і мали вони єдиного сина Івана-царевича. От як підріс Іван-царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати.

Попрощався з батьком і матір’ю, сів на доброго богатирського коня і поїхав.

Їхав, їхав та й заїхав в якесь царство, віддав свого коня доглядати, а сам піхотинцем пішов по місту прогулятися. Коли це бачить: ведуть чоловіка, у кайдани закутого, ще й батогами б’ють. Під’їхав Іван-царевич і питається:

– Що це за чоловік, куди ви його ведете і за що б’єте?

А люди відповідають:

– Це в нас такий закон: хто цареві податку не сплатив, того батогами бити та у в’язницю вкинути, поки хтось за нього викупу не сплатить.

Іван-царевич питав:

– А який же викуп?

– Десять тисяч карбованців.

Івану-царевичу стало шкода того чоловіка.

От він і каже:

– Зніміть з нього кайдани й відпустіть на волю. Я за нього викуп сплачу.

Витяг гроші, заплатив і поїхав собі далі потроху.

А той чоловік, як тільки зняли з нього кайдани і відпустили на волю, побіг услід за Іваном-царевичем та й гукає:

– Іване-царевичу, візьми мене з собою! За те, що ти мене визволив, я тобі в нагоді стану!

Іван-царевич питав:

– А як же тебе звуть?

– Булат-молодець.

От Іван-царевич і погодився його з собою взяти. Купив Булатові коня, сіли вони й поїхали.

Дізнався Булат-молодець, що Іван-царевич собі нареченої шукає, і каже:

– Є тут у сусідньому царстві одна царівна, з усіх красунь найкраща. Замкнула її зла мачуха у високу башту на сім замків, і ніхто її визволити не може. Ото була б для тебе найкраща наречена.

Як почув Іван-царевич про таку красуню, то й закортіло йому її визволити і за себе взяти. Та тільки як до башти із сьома замками підступитися?

Та Булат-молодець усяке зілля знав. Пішов він у дрімучий ліс, знайшов там чудодійну розрив-траву, що всі замки відмикає. Приїхаливони з Іваном-царевичем до високої башти, всі замки відімкнули і вивели з башти царівну-красуню, з усіх красунь найкращу. Посадив Іван-царевич її на коня позад себе, і поскакали вони чимдуж геть з тієї країни.

Їхали, їхали цілий день до вечора, а як стало сутеніти, зупинилися в лісі на ночівлю. Булат-молодець і говорить:

– Я ляжу відпочину до півночі, а з півночі ти відпочиватимеш, а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця. Булат-молодець схопився:

– Що таке?

– Нема моєї нареченої! – каже Іван-царевич, а сам плаче гіркими сльозами. – Я задрімав трохи, а її не стало!

Придивився Булат-молодець до слідів на рясній траві навколо й каже:

– То Кощій Безсмертний твою наречену вкрав. Їдьмо його шукати.

Сіли на коней і поїхали.

Їхали вони, їхали, коли це дивляться – пасеться сила-силенна худоби. Булат-молодець придивився до худоби, до пастухів і каже:

– Це худоба Кощія Безсмертного.

От Іван-царевич і Булат-молодець повбивали Кощієвих пастухів, а самі одяглися в їхню одежу і погнали худобу до Кощієвого двору.

Тільки пригнали, вискочила служниця, вибрала з отари білу козу і почала доїти у золоту дійницю. Булат-молодець і питає:

– Для кого це ти доїш молоко у золоту дійницю?

– Та понесу царівні умиватися, – каже служниця.

Тут Булат-молодець наказав Іванові-царевичу зняти з руки перстень, що йому царівна подарувала, та вкинути його в молоко. Принесла служниця молоко до царівни, а та почала вмиватися і побачила перстень.

– Звідки тут перстень? – питає.

– Та то, мабуть, пастухи вкинули, – відповіла служниця.

– Біжи швидше та поклич їх сюди!

Привела служниця пастухів, глянула на них царівна і пізнала Івана-царевича і Булата-молодця.

– Тікаймо з нами! – кажуть вони.

А вона їм:

– Від Кощія Безсмертного не втечеш. Наздожене він нас і повбиває.

– А де він зараз?

– Десь полетів по світу.

Булат-молодець каже їй:

– Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть.

Царівна так і зробила. Як прилетів Кощій Безсмертний, стала вона його випитувати:

– Який ти сильний, нікого й нічого не боїшся, а чи є в тебе смерть?

Кощій і відповідає:

– Ніхто ще в світі мою смерть не знаходив і не знайде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі, на окіяні, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під дубом сундук, а в тій скрині заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, у тому яйці моя смерть.

Ось царівна і переказала Іванові-царевичу та Булатові-молодцю, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали ту смерть шукати.

Їхали, їхали не день, не два, заїхали у зовсім пустинний край. Не стало вже в них харчів, а їсти хочеться. Дивляться – біжить собака.

Булат-молодець і каже:

– Уб’ю я хоч оцю собаку, та й з’їмо її.

А собака відповідав людським голосом:

– Не вбивай мене, добрий чоловіче, я вам у пригоді стану.

Їдуть далі, а на дереві сидить орлиця.

Булат-молодець каже:

– Уб’ю я цю орлицю, та й з’їмо її.

А орлиця відповідає:

– Не вбивай мене, добрий молодче, я вам у пригоді стану.

Поїхали вони далі. Доїхали до синього моря, до самого берега. Коли це бачать – лізе по березі рак.

Булат-молодець і каже:

– З’їмо цього рака.

А рак відповідає:

– Не їжте мене, добрі молодці, я ще вам у великій пригоді стану.

Відпустили вони й рака. Дивляться – пливуть по морю рибалки. Булат-молодець почав гукати:

– Відвезіть нас до острова Діяна!

Рибалки не відмовилися, взяли їх обох і перевезли.

Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і бачать: стоїть серед острова великий дуб. Підступивсь до дуба Булат-молодець, ухопився та й вирвав дуб із коренем. Глянули – а внизу скриня. Дістав ту скриню Булат-молодець, зірвав віко, а з скрині вискочив заєць і побіг.

Коли це де не взялась собака, та сама, що вони її не вбили. Погналася собака за зайцем, наздогнала в одну мить і принесла в зубах зайця.

Булат-молодець схопив зайця, розірвав його надвоє, а з зайця вилетіла качка і полетіла в небо.

Коли це де не взялась орлиця, кинулася вже за качкою і принесла в дзьобі. Булат-молодець схопив качку, розірвав надвоє, а з качки випало яйце і покотилося просто в море!

Зажурилися Іван-царевич і Булат-молодець – як їм з моря яйце дістати? Аж тут лізе з моря рак і котить яйце перед себе. Схопив Булат-молодець те яйце, поклав у кишеню, і стали вони рибалок гукати, щоб перевезли їх назад до берега. Ті й перевезли.

Посідали вони знову на коней і поскакали до Кощієвої хати. Заходять сміливо просто до хати і кажуть Кощієві:

– То ти нахвалявся, що ніхто твоєї смерті не знайде?

Та тільки – цок! – тим яйцем Кощієві по лобі, він в тую ж мить перекинувся і вмер.

Забрали вони царівну і поїхали швидше додому. Їхали вони, їхали, поки застала їх ніч. Булат-молодець говорить царевичу:

– Лягайте ви спати, а я стерегтиму.

Полягали Іван-царевич і царівна на м’якій траві під деревом і заснули. А Булат-молодець теж лежить, та тільки не спить, а все бачить і чує.

От опівночі прилітають на дерево три сови. А то були не звичайні сови, а чаклунки – Кощієві сестри. Посідали вони на дерево і почали розмовляти.

Перша сова каже:

– Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своїм добрим конем, а кінь вирветься і вб’є Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам’яним зробиться.

А друга сова каже:

– Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю коровою, що йому змалечку молоко давала. А корова та вирветься і заколе Івана-царевича рогами. Хто це чув і скаже, той по пояс кам’яним стане.

І третя сова каже:

– Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, ще й царівну-полонянку забрали, то не буде й їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю собакою, а собака сказиться і порве Івана-царевича. А хто це чув і скаже, той весь кам’яним стане.

Сказали, зареготали і полетіли геть.

Як розвиднілося, прокинулися Іван-царевич і царівна, посідали знову на коней і поїхали далі. Нічого їм Булат-молодець про цих сов не сказав.

Їхали, їхали, приїхали нарешті додому. Тут їх цар з царицею зустріли, сина з нареченою привітали, а незабаром і весілля відгуляли.

От і каже якось Іван-царевич молодій дружині:

– Покажу я тобі свого коня, що на ньому я змалечку їздив, та корову свою, що мені змалечку молока давала, та ще й собаку, що з нею я змалечку гуляв.

Вийшли вони на подвір’я, і наказав Іван-царевич привести коня, корову та собаку. От ведуть конюхи коня, а він басув, вудила гризе, поводи рве. Як гукне Булат-молодець:

– Ведіть коня геть та вбийте його, бо він вирветься й Івана-царевича вб’є!

Тільки вимовив – і враз по коліна кам’яним став.

Злякалися люди, таке побачивши, і вмить зарубали коня.

Аж тут скотарі корову ведуть, а вона реве, з рук рветься. Та Булат-молодець як гукне:

– Ведіть корову геть та вбийте її, бо вона вирветься і заколе Івана-царевича рогами.

Сказав – і одразу кам’яним став по пояс.

Зарубали корову скотарі, коли це псарі собаку ведуть.

А Булат-молодець знов гукає:

– Забийте швидше цю собаку, бо вона сказиться і царевича порве!

І в ту мить закам’янів увесь Булат-молодець, а собаку псарі зарубали.

Почали Іван-царевич з царівною плакати, тужити за вірним другом, Булатом-молодцем. Та що робити? Нема вже його!

Минув рік, минув другий, народилося в Івана-царевича з царівною двоє діток. Жити б їм, не тужити, та все не може забути Іван-царевич Булата-молодця. От одного разу приходить він до закам’янілого друга свого і починає гірко плакати. Коли це чує – камінь промовляє:

– Якщо тобі так шкода мене, якщо хочеш, щоб я знову живий став, я скажу, що треба зробити.

Іван-царевич каже:

– Скажи, усе зроблю!

А камінь говорить:

– Іди заріж своїх дітей і кров’ю мене помаж, я враз оживу.

Пішов Іван-царевич, порізав дітей і помазав кров’ю камінь. І як тільки помазав, вмить ожив Булат-молодець і став такий, як і раніше був. Зрадів Іван-царевич, друга вірного обіймає, а сам сльози гіркі проливає – бо діток шкода.

Тут каже йому Булат-молодець:

– Не журися, Іван-царевич, ходімо на діток твоїх глянемо.

Заходять вони до світлиці, а діти в колисочках гойдаються, живі-здорові, як нічого їм і не було!

Всі раділи, гуляли, мед-пиво кружляли. І я там сидів, мед-пиво пив, по вусах текло, а в роті не було.