Facebook InstagramPinterestTwitter
Іншою мовою: EN RU

Як лисиця звірів обдурила (латиська казка)


Як лисиця звірів обдурила (латиська народна казка)

Було це давно-давно. Занадилася лисиця до одного селянина-хуторянина в двір і перетягала з курника багато курей. Увірвався терпець селянинові, і вирішив він ту лисицю живцем спіймати. Узяв дядько заступа й пішов у ліс. Викопав там глибоку яму, прикрив її гіллям, притрусив зверху соломою, іцоб не видно було, і підвісив над тим усім курку. Сам повернувся додому. Надвечір пробігала там лисиця, дивиться – курка висить. Підійшла вона до ями й говорить сама до себе:

– Викопав дядько яму, ще й курку підвісив, думає, поласувати захочу і він спіймає мене. Та хіба я така дурна, щоб ту курку чіпати?

Каже лисиця все це, а в самої слина з рота тече, бо вже два дні нічого не їла.

І стала лисиця думати, як їй і курку добути, і в яму не впасти. Думала вона, думала й нарешті вирішила так зробити: розженеться добре, стрибне й на льоту схопить курку за голову.

Як лисиця звірів обдурила (латиська народна казка)-2

Як вирішила, так і вчинила. Одійшла від ями, разігналася, стрибнула, схопила, як і думала, курку за голову, та й... повисла над ямою: адже курка була міцно прив’язана. Висить лисиця й ніяк не придумає, що їй робити далі, як бути, щоб і курки не випустити і самій через яму перемахнути. Інший на її місці розгойдався б і, відпустивши курку, стрибнув на другий бік ями. Та лисиці шкода курятину втрачати, і вирішила вона відкусити курці голову, а тоді вже стрибати разом з тулубом. Відкусила лисиця курці голову і в ту ж мить шурхнула на дно ями.

Піймалася шахрайка в пастку! Доведеться відповідати їй за все, що накоїла. Та лисиці й цього разу поталанило. На її щастя, хуторянин не прийшов одразу перевірити яму. І лисиця, тільки-но почало світати, голосно заспівала в ямі.

А поблизу в той час біг собака. Підійшов він до ями й питає:

– Чого це ти залізла в яму й співаєш?

– А чого б мені не співати,– відповідає лисиця,– коли кури до мене в яму самі падають. їм курятину скільки душа бажає; коли не хочеться, то наказую, щоб не падали більше, і кури висять угорі, поки мені знову закортить.

– Голубонько, – благає собака,– а чи не дозволиш і мені в яму стрибнути?

Погодилася лисиця, і собака, радий-радісінький, плигнув у яму. Посидів трохи у ямі, а тоді й питає:

– Коли ж почнуть кури в яму падати?

– Бач, чого захотів! – відповідає лисиця, – Треба спочатку заспівати.

Як лисиця звірів обдурила (латиська народна казка)-3

І вони удвох стали так виводити, що аж вовк у своєму лігві почув. Прибіг він до ями й питає:

– Чого це вам так весело, що залізли в яму й співаєте?

– А чого б нам не співати,– відповідає лисиця,– якщо ось-ось із неба кури падатимуть, наїмося донесхочу.

Задумався вовк: «Добре, коли кури з неба самі падають і їх шукати не треба»,– і теж став прохати, щоб і йому дозволили в яму плигнути. Дозволила лисиця, і вовк плигнув у яму. Посидів деякий час вовк у ямі, а тоді й питає:

– Чого ж це кури з неба не падають?

– Треба заспівати спочатку,– відповідає лисиця.

Як заспівали вже утрьох, – листя на деревах зашелестіло. Почув їхній спів ведмідь, прибіг і питає:

– Чого це ви так розспівалися?

– А чого б нам і не співати,– відповідає лисиця,– коли ось-ось кури з неба падатимуть, наїмося донесхочу.

Подумав ведмідь: «Непогано було б готовенької курятини поїсти», – і став прохати, щоб і його в яму пустили.

– Будь ласка, – лагідно запросила лисиця, і ведмідь стрибнув у яму.

Посидів трохи ведмідь, як і інші звірі до нього, а тоді й питає:

– Чи довго ще нам чекати? Коли ж кури з неба падатимуть?

– Недовго,– відповідає лисиця,– Тільки спочатку треба всім заспівати.

Як заспівали, як заревли всі разом, – аж дерева захиталися.

Як лисиця звірів обдурила (латиська народна казка)-4

Співають вони так, співають – і день минув, і другий, і третій,– а кури все не падають і не падають. Почали звірі лисицю лаяти, а вона їм і каже:

– Кури, мабуть, того перестали падати, що нас у ямі дуже багато зібралося. Як я сама сиділа, вони падали, коли я хотіла.

Поки звірі в ямі виспівували, то так зголодніли, що ладні були один одного з’їсти. Бачить лисиця, що треба щось придумати, бо не подарують їй цього ведмідь, вовк та собака. Трохи поміркувавши, лисиця запропонувала:

– Всі ми голодні, всі ми хочемо їсти, а кури не падають. Давайте кричати. У кого виявиться голос найгрубіший, того першого й з’їмо.

Погодилися звірі, почали кричати. Виявилося, що найгрубіший голос у ведмедя. Накинулися на нього вовк, собака та лисиця – і не стало ведмедя.

Минуло кілька днів, і знову звірі захотіли їсти.

– З’їмо того,– радить лисиця,– хто першим до мене в яму стрибнув.

Першим до лисиці в яму стрибнув собака, і вовк з лисицею взялися за нього. Та лисиця, як усі знають, хитрий звір, отож вона не все з’їла, а дещо сховала під собою.

Минуло ще кілька днів, і голод знову нагадав про себе.

Дістала лисиця те, що заховала, і давай гризти. Побачив вовк, що лисиця щось їсть, і питає:

– Ти що їси? Дай і мені!

– Та ось ноги свої гризу,– відповідає лисиця.

Повірив їй вовк... А лисиця все щось витягує і їсть потроху. Прохає вовк:

Як лисиця звірів обдурила (латиська народна казка)-5

– Дай і мені!

– А в тебе хіба своїх кишок немає? – відповідає лисиця.

Розпоров собі вовк черево і в ту ж мить задубів. З’їла лисиця вовка й знову заспівала. Поблизу ями паслася коза. Почула вона, що лисиця співає, і запитала:

– Ти чого це розспівалась?

– Як же мені не співати,– відповідає лисиця,– коли я живу тут краще, ніж у раю.

– Візьми й мене до себе,– прохає коза.

– Стрибай,– каже лисиця.

І коза стрибнула в яму.

Посиділа лисиця трохи і каже козі:

– Стань на задні ноги, а я вилізу тобі на роги й подивлюся, що на світі діється.

Стала коза на задні ноги, лисиця вилізла їй на роги і вискочила з ями.

– Посидь тепер ти у цім раю,– сказала козі на прощання,– а мені він уже набрид.

Сидить коза в ямі й жалібно мекає. Та, на щастя, згадав той селянин-хуторянин про свою пастку й пішов подивитися, чи не попалася туди лисиця. Глянув у яму, а там одна його коза, він і витягнув її.