Як лев утонув у колодязі (українська народна казка)

***

Як лев утонув у колодязі (українська народна казка) Давно-давно колись у дрімучих лісах появився лев, та такий величезний та грізний, що бувало як заричить, так усі звірі тремтять, як осикове листя. А як побіжить бувало на роздобичу, так усіх, хто б йому не попався по дорозі, розривав на шматки і кидає. Наскочить бувало на табун диких свиней і всіх подушить. Мало яка втече од нього, а собі для їжі він брав тільки одну. Звірі в переполоху не знали, що їм і робити. Зібрали громаду і почали радитися. От ведмідь і каже:

– Знаєте що, панове? Лев щодня задирає нас не менше як по десять штук, а іноді і двадцять душ перепсує, а з’їда він мало, одного або двох, не більше, а останні гинуть дарма, бо він кожного разу хватається за свіжину, вчорашнього не стане їсти. Так-от, давайте ми його урезонимо.

– Піди попробуй, побалакай з ним! – обізвався вовк. – Він наших речей і слухати не буде. Усіх наших посланців розтерзає на шматки, і тим діло кінчиться.

– А от спробуймо, що воно вийде! – каже ведмідь. – Тільки кого б нам послати до нього?

– Іди ти, ведмедю,– сказав вовк,– ти більший од усіх і сильніший.

– Куди там моя сила годиться! Все одно я його не здолаю, як він кинеться на мене; так що сила моя тут ні до чого. Краще ти, вовче, йди, ти наче меткіший од мене.

– Що з того, що я меткіший? Що ж ти думаєш, що я встигну втекти од нього, коли він кинеться доганяти мене? Тут треба придумати що-небудь інше, а сила наша і моторність не поможе.

Виступив олень і каже:

– Знаєте що? Тут треба зуміти до лева підступити, із чого розмову почати, щоб він одразу не розгнівався.

– Ну, так іди ти, оленю, коли ти такий розумний.

– Та я сам за це діло не берусь, а я тільки так кажу, що з левом балакати запросто не можна, бо не зі своїм же братом. Треба зуміти до нього підійти.

– А кого ж ми повинні послати, на твою думку?

– Та, по-моєму, давайте пошлемо лисицю. Вона хитра, може, вона зуміє підлеститися до лева і розкаже йому, в чім річ.

– Добре ти придумав,– гукнули всі звірі,– вона зуміє до нього підійти.

Позвали лисицю, ведмідь і каже:

– Лисичко, треба тобі йти до лева побалакати з ним, урезонити його якось, а то сама бачиш, що він нас переводить дарма.

– А що ж я, хіба у бога теля з’їла чи що? Хай хто-небудь інший піде! Коли ніхто не хоче йти, так давайте виміряємось, кому припаде йти, той нехай і йде.

– Ні, лисичко, так не вийде діло; бува припаде йти тому, хто не зуміє й слова промовити, що ж воно вийде? Він там з ляку наговорить абичого, і замість того, щоб випрохати у лева милості, ще дужче розгнівить його. Громада вирішила тебе, лисичко, послати, а не хочеш – то зараз же буде тобі смерть, розтерзаємо тебе на шматки!

Лисиця засумувала, не знає, що їй робити. Не піти – біда, і піти – теж не мед. Думала, думала, а далі й каже:

– Ну, панове, піду спробую; видно, моя доля така.

Довго лисичка никала по лісу, боялась підходити до лева; то в один кінець поверне, то в другий, і все придумувала, як одурити лева, бо видима смерть страшна була. А далі несподівано наткнулась на колодязь. Тут вона й подумала: «Краще я втоплюся, ніж живцем оддаватися в зуби паскудного кровопивці... То я одразу потону, захлинусь і без болю загину, а то терпіть муку, поки він мене не розтерзає».

Підійшла лисиця до колодязя, обійшла кругом, понюхала, заглянула в колодязь, а там вода далеко-далеко. Придивилась, аж звідти теж лисиця дивиться на неї. Вона одразу не догадалась, що то ж її відображення. Кивнула головою – і та кивнула, вона язик висолопила – і та язик висолопила. «Е! стій, це ж моя образина. Недарма кажуть, що подивись у воду на свою вроду. Спробую я одурити лева; якщо він цього не знає, то я його піймаю».

Од колодязя лисичка попрямувала прямо до лева. Вона трохи повеселішала і пішла швиденько, а було вже надвечір. Стала лисиця наближатися до левових палат, аж звідти лев грізно ричить.

Злякалась лисиця, вклонилась низько та й каже:

– Ваша степенність, не веліть карати, веліть слово промовити, я вам розкажу, чого я до вас прийшла. Звірі послали нас аж трьох – двох зайців і мене,– ще з самого ранку, щоб ми поздоровили вас з іменинами. Ішли ми до вашої милості швиденько. Нас перестрів якийсь звір, схожий на вашу милість, і питає: «Куди ви йдете?» А я кажу: «Ідемо до лева, нас звірі послали, щоб ми його з іменинами поздоровили». А звір той як заричить на нас: «Який там може бути лев?! Я лев, мені всі повинні повинуватися; я вас не пущу, ви мої!» Почала я прохати його: «Та як же так? Він нас дожидав, сьогодні він іменинник, незручно. Він на нас розгнівається і всіх подушить». А він і каже: «Яке мені діло до того, що він іменинник? Я і його з’їм, як захочу». Довго я умовляла його, щоб він одпустив хоч мене, ледве одпрохалась.

Лев розсердився, забув і про те, що він голодний, питає грізно:

– Де той звірюка живе?

– Та він там живе в кам’яних палатах.

Лев схопивсь та як заричить, аж луна по лісу

розляглась, неначе в другому кінці лісу другий лев заричав.

Лисиця й каже:

– Ваша степенність, чуєте, як він заричав? Це він вас дратує.

Лев іще дужче розлютився:

– Та я його, поганця, на шматки розтерзаю! Як він сміє перечити мені! Це мій ліс! Ходім швидше туди, покажи мені, де саме він живе!

Лисиця повела лева до колодязя.

Підійшли до колодязя, лев і питає:

– Де він? Покажи мені!

– Він тут, ось у цих кам’яних палатах,– каже лисиця,– я боюсь близько підходити, а то він мене з’їсть. Ви самі подивіться.

Лев підійшов, глянув у колодязь – аж звідти дивиться на нього лев! Він вискалив зуби – і той лев вискалив зуби. Він тоді ще дужче заричав та прямо у колодязь – плиг! Стіни були кам’яні і далеко одна од другої, так що вибратися ніяк не можна було, ні за що було зачепитися. Лев бовтавсь там, поки й захлинувсь. А лисиця діждалась, поки лев утопивсь, а потім помчала до звірів.

До звірів лисиця наближалась така весела, що вони одразу помітили, що вона несе якусь радісну звістку.

Підійшла вона до них. Звірі й питають:

– Ну що ж, була у лева чи ти й зовсім не ходила до нього?

– Ходила, тепер лева поминайте, як звали: він утопився, я його одурила!

– Як одурила?

Вона їм розказала все, як було. Звірі од радості аж підскакувати почали. Не можна й пером описати їх радості!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)