Як Хом’ячок Мишку шукав (Ольга Зубер)

Якось надумали Хом’ячок з Мишкою в схованки погуляти. Ховатися випало Мишці.

– Не підглядай!

– Не буду! – Хом’ячок вмостився під ялинкою й заплющив очі.

Мишка відбігла подалі й сховалася за грибочком.

Ще й листочком зверху вкрилася.

А Хом’ячок сидів-сидів із заплющеними очима, та й заснув.

– Оце гарно я сховалася! – радіє Мишка. – Хом’ячок ніяк знайти мене не може!

Звечоріло. Товстунчик прокинувся, чмихнув та й почимчикував собі додому. Іде, та й думає:

– Щось мене Мишка знайти просила… А що, забувся… – почухався Пухнастик.

Набридло Мишці ховатися. Вилізла вона зі схованки.

Дивиться, Хом’ячка ніде немає. Погукала. Тихо. Тільки Цвіркун співає. Вибігла вона з лісу, та й подалася на поле до хатинки Хом’ячка. Прибігла.

– Гей, Пузанько! А ти чого це мене не шукаєш?

– А ти, що загубилася?

– Не загубилася, а сховалася!

– Від кого?

– Та від тебе ж! – аж підстрибнула Мишка.

– Навіщо?

– Щоб ти мене шукав!!!

– А-а-а-а! То я тебе мав шукати! А я прокинувся, тебе немає. Та й пішов собі додому…

Мишка аж гепнулася від сміху! І Хом’ячку весело стало. Авжеж! Мишка сама знайшлася, і шукати не довелось!