Казка про Іллю Муромця та Солов’я Розбійника (українська народна казка)

***
Переглянуто: 2885Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Казка про Іллю Муромця та Солов'я Розбійника (українська народна казка) Під городом Муромом, у бідній родині, був у батька та матері син Ілля. Батько й мати в ліс ходили, дрова рубали, обробляли землю, хліб сіяли та й годували сина, бо він був слабий на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг ходити, нічого не міг робити.

Одного разу, як були батько й мати на роботі, а Ілля лежав на печі, прийшли три дідусі й гукають:

– Іллюшко, Іллюшко, відчини двері!

Він каже:

– Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати!

– Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану встань!

Ілля понатужився та як махнув ногами, так і зіскочив з печі додолу. Зразу пішов, одчинив двері, дідусі увійшли та й кажуть:

– Ну, Ілля, довго ти хворів. А тепер радітимеш, і тато й мама радітимуть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.

Подали вони йому кухоль води.

– Ось випий цей кухоль води, і тоді почуєш, що буде з тобою. Ну, що тепер почуваєш?

– Почуваю велику силу в собі.

– Добре, ковтни ще раз!

Він перехилив, ковтнув ще раз тої води.

– Ану, що тепер почуваєш?

– Таку силу,– каже,– почуваю, що коли б у сиру землю встромити кільце, то я взявся б за те кільце та всю землю й перекинув би!

– Гаразд,– вони кажуть,– отож тепер, Іл- люшко, ти своєю силою не хвастайся і не кажи про неї нікому, а роби так, щоб раділи твої батьки. Злого нікому не роби, а роби тільки добро.

В той час на руську землю напали татари. І пішов Ілля Муромець захищати руську землю від татар.

Підійшли татари до города Казані, оточили її. А Ілля Муромець теж наспів туди, вирвав дуба та як почав колотити ті війська татарські. Розбив усе військо, тільки три богатирі зосталися. Він підійшов до них і сказав:

– Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більш ніколи на руську землю не приходили. Бо на руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх поб’є.

Пішли ті собі в своє царство, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди всі по хатах похо- валися, тремтять і плачуть.

– Чого ж ви плачете, люди добрі? – питає Ілля Муромець.

– Та як же нам не плакати, коли навколо города татари стоять, всіх нас повбивають!

– Де ті татари? Нема ніяких татар, підіть подивіться.

Вони виишли за браму, подивилися – нема нікого, наче й не було. Почали тут усі радіти, веселитися, Іллі Муромцю дякувати та прохати, щоб він з ними залишився.

А він сказав:

– Ні! Я вас визволив, піду тепер інших визволяти, бо татари й далі пішли. А ви вже не бійтеся нікого, працюйте й живіть собі, як ра-ніше жили, до вас ніхто більше не прийде.

Сів Ілля Муромець на коня й поїхав. Взяв путь просто на Київ. А на Київ їхати треба було манівцями, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник – Соловей- розбійник. Там ні птиця не пролітала, ані звір не пробігав, жоден богатир не проїздив – Соловей-розбійник усіх побивав.

Та Ілля Муромець не побоявся, поїхав прямою дорогою повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев’яти гілках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде – він одразу засвистить по-солов’їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так і дерево ламається, а хто іде живий – падає на землю і вмирає.

От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов’їному – листя посипалось. Як зареве по-звіриному – під Іллею кінь на коліна впав.

Ілля Муромець штовхнув свого коня й каже:

– Вставай, бо віддам тебе вовкам, якщо ти злякався Солов’я-розбійника.

Схопився кінь на рівні ноги, поїхав Ілля Муромець далі. А Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба, та – до нього!.. Та Ілля Муромець націлився з лука і пустив стрілу прямо в нього. Впав Соловеи-розбійник на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, бачить – ще живий... Взяв тоді Ілля від свого сідла стре- мена – ремені міцні, зв’язав Солов’ю-розбій- нику руки, зв’язав ноги, прив’язав до сідла, сів і їде прямо до Солов’я-розбійника у двір.

А Соловей-розбійник мав дочку, дочку-бога- тирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець, а батько її прив’язаний до сідла, схопила вона залізну дошку у дев’яносто пудів та й кинула просто в Іллю Муромця, щоб його вбити.

Та Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона відскочила, назад полетіла, прямо в богатирку!.. Вона так і покотилася.

Вибігла тут і жінка Солов’я-розбійника, побачила все й почала просити:

– Бери який хоч викуп, золотом або сріблом, тільки залиши мені чоловіка живим.

Він каже їй на те:

– Ні, не можу я його живим лишити. Стільки він людей загубив, стільки дітей осиротив, щоб я тепер його помилував?! Мені золота-срібла не треба, я не багатіти їду, а людей захищати.

Повернув коня і поїхав до Києва.

У Києві княжив тоді князь Володимир. Саме на той час сидів князь зі своїми богатирями за столами, мед-пиво пили, бенкетували. Як при-їхав Ілля Муромець, увійшов до княжого палацу та оголосив, хто він та звідкіля, князь його й питає:

– Якою ж ти дорогою їхав до нас?

– Я їхав,– каже Ілля Муромець,– прямоїжджою дорогою.

Усі богатирі посхоплювалися з місць, а най- видатніший з них був там Альоша Попович. Схопився й він також і каже:

– Не може того бути, князю, то він бреше. Хіба ж можна проїхати прямоїжджою дорогою? Адже там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ані звір не пробігає.

– Бач який з тебе богатир,– каже Ілля Му- ромець,– ти Солов’я-розбійника боїшся? Ану,– каже,– ходім, я вам покажу, де ваш Соловей- розбійник.

Вийшли всі з палацу: і князь, і княгиня, і богатирі. Показав їм Ілля Муромець:

– Ось ваш Соловей-розбійник!

Вони як глянули,– а той до сідла прив’язаний! Ото й видко всім, що Ілля Муромець – справжній богатир.

Тоді князь Володимир каже:

– Ану, розбійнику, засвищи по-солов’їно- му, зареви по-звіриному!

А Соловей-розбійник відповідає:

– Не ти мене взяв у полон, не тобі й наказувати мені! Нехай мені накаже той, хто полонив мене.

Князь Володимир і каже:

– Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

А Ілля Муромець на те:

– Станьте коло мене, князю та княгине, я вас буркою накрию, щоб перетинки у вухах не полопались, як він свистітиме.

А Солов’ю-розбійнику наказує:

– Ану, засвищи ще раз, Соловей-розбійник, по-солов’їному!

Розбійник як засвистів – листя посипалося з дерев і всі богатирі, що тут були, попадали і рачки повтікали. А тоді ще заревів розбійник по-звіриному, так усе живе полягло, тільки один Ілля Муромець та князь із княгинею в нього під буркою втрималися.

– Отакі ви богатирі! – каже Ілля Муромець – Від розбійника тікаете?! А я ж не тікав і його переміг!

Солов’я-розбійника покарали на смерть за всі його злочинства, а Ілля Муромець зостався жити у князя Володимира.

Та не злюбили Іллю інші богатирі за те, що він перед ними вихвалявся, а з них сміявся. Недаремно казали Іллі ті старики, що водою його напували, сили йому додавали, щоб не хвастався він силою, не говорив про неї нікому, а робив мовчки добро людям. Тепер з отих хвастощів і прийшла біда.

Не злюбили Іллю Муромця інші богатирі і почали на нього наклеп зводити, наговорювати князеві, нібито Ілля хвалиться князя скинути й самому на його місце стати. Повірив їм князь і посадив Іллю Муромця у в’язницю. Та ще й наказав не давати йому їсти три роки – хай, мовляв, там і загине.

А дочка князя Володимира, щоб ніхто не знав, потайки носила Іллі їсти. Сидить він у в’язниці, їсть, п’є, сили не втрачає, а князь гадав, що він давно вже помер.

Проминуло три роки. Коли це один татарський цар – богатир, що звався цар Калін, присилає до князя гінця з листом, а в тому листі написано: «Я татарський цар Калін. Хочу 'я забрати твою Київщину. І коли ти мені добровільно не віддаси свого князівства, то я прийду з військом, завоюю тебе і заберу тебе з твоєю княгинею у неволю».

Прочитав князь Володимир того листа, перелякався. Покликав жінку та дочку:

– Що нам робити?! Як врятуватися?!

А дочка й каже:

– Ану, приведіть сюди Іллю Муромця!

– Та чи ти здуріла? – каже князь.– Три роки він голодний сидить, давно вже помер, мабуть.

– Ану, накажіть піти по нього! Може, він ще живий.

Послухався батько дочки, послав прислужників.

Прийшли вони до в’язниці, відімкнули,– а Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулися вони до князя, кажуть:

– Живий Ілля Муромець, наче нічого й не було з ним.

– Ану, гайда! – притьмом побіг князь сам до в’язниці, всі двері повідмикав, вицустив Іллю Муромця і почав просити:

– Прости мене, Іллюшко, що я на тебе гнівався й до в’язниці посадив! Прости мене й визволяй нас тепер із біди!

– Ні,– каже Ілля Муромець,– ти хотів мене голодом заморити, а тепер хочеш, щоб я йшов визволяти тебе? Не буде цього!

Послав князь княгиню. Прийшла вона, просила, благала, та він однаково відмовляється:

– Ні, не стану я вас захищати!

Пішла й дочка.

Побачив її Ілля Муромець і каже:

– Ти мене годувала, від смерті врятувала, ради тебе піду я руську землю захищати! Хай тобі за це тато й мама подякують.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном-царем воювати!

Розбив він усе Калінове військо, тільки й залишився сам цар Калін, здоровий, могутній богатир. Почав він із Іллею боротися. Бились, бились, три доби бились... Ось вже цар Калін став перемагати, кинув Іллю об землю, коліном натиснув, кинджала витяг.

– Можу я,– каже,– тебе зараз вбити, та ще зоставлю живим. Є в мене три дочки, три красуні, вибирай, яку хочеш, бери за себе заміж. Житимеш в мене, мене захищатимеш. Нащо тобі отой руський князь здався, що так з тебе познущався?

А Ілля Муромець у цю мить пригадав: ті старики, що колись його водою напували, казали таке: «Ти від руської землі силу матимеш. Скільки на землі лежатимеш, стільки сили набиратимешся». От цар Калін його до землі притискав, а Ілля лежить собі й думав: «Гай-гай, притискай, притискай!» Та все став сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не схочеш мою дочку за себе взяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля лежить спокійно й відчував, що силу мав! Лежав-лежав, а тоді захопив ногами царя Каліна та як підкине вгору!.. Підлетів Калін аж під хмари та як гепнувся знову на землю. А Ілля Муромець ухопив його за ноги та й ну колошматити ним ті війська, що не були ще добиті.

Отак і розбив він усі війська татарські з їхнім царем Каліном. А тоді повернувся назад у Київ, узяв Володимирову дочку заміж і живе собі, поживав, лиха не знав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)