Заприятелював якось один чоловік з ведмедем.
Чимало допомагав йому ведмідь, аж поки мужик не розбагатів. Ото й кличе він ведмедя до себе в гості, а жінці загадує:
– А приготуй-но їсти, бо гість прийшов.
– А хто ж той гість? – питає жінка.
– Ет, ведмідь,– одказує чоловік.
А ведмідь чув усю розмову, й не сподобалися йому слова «ет, ведмідь».
От і запрошує іншого разу вже ведмідь чоловіка в гості. Повітав його славно, а тоді подає чоловікові ножа й каже:
– На, полосни мене по голові!
Не погодився чоловік, але ведмідь сказав йому:
– Якщо не послухаєшся, я тебе з’їм.
Що робити, полоснув чоловік ведмедя по голові ножем.
Минув час, кличе ведмідь чоловіка до себе додому й каже:
– Глянь, рана від твого ножа загоїлась, а від твоїх слів «ет, ведмідь» ніколи не заживе. А через те не бути нашій дружбі.