Їхав якось Горобець на возі, віз до млина мішок із зерном.
Їхав, не поспішав, пісеньки цвірінькав. Хтозна, де він тих пісень набрався, може сам склав, а може десь почув. Тільки сам Горобець про те й знає.
Довго їхав. Стомився. Став позіхати, куняти, а потім і зовсім заснув. Спить Горобець, а віз кінь тягне. Дорога йому знайома: спочатку поле, потім за полем – ліс, за лісом – річка, а за річкою і млин на горі.
Їде віз полем. Біжить назустріч Мишка. Бачить – на возі мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.
Захотілося Мишці зерна. Не стала вона Горобця будити, взяла декілька зерняток, а поруч із мішком насипала насіння.
Під'їхав віз до лісу. Вистрибнула з дупла білка. Бачить - віз, на возі мішок мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.
Захотілося Білці зерна. Не стала вона Горобця будити. Взяла декілька зерняток, а сама поруч із мішком поклала ягідки солодкої суниці.
Виїхав віз до річки.
Через річку – місток, на містку – Бобри.
Бачать Бобри – віз, на возі – мішок, у мішку – зерно, і Горобець спить.
Захотілося Бобрам зерна. Не стали вони Горобця будити.
Взяли декілька зерняток, а поруч із мішком мисочку холодної води поставили.
Під'їхав віз до млина, зупинився. Прокинувся Горобець. Вирішив спочатку пообідати, а потім вже й до справи братися. Дивиться – а вузлика з їжею немає... вдома забув.
Раптом бачить Горобець: поруч із мішком насіння лежить, суниця солодка, вода чиста. Звідки воно взялося?
А це Мишка знає, Білка знає, Бобри знають, і ми знаємо. А Горобцю не відомо. Проте – смачно!