Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Дивне прислів’я (індійська казка)

Казки про:
1349

Дивне прислів'я (індійська казка) В одному селі люди казали: де миші з’їдять чавунний казан, там ластівка вкраде семирічного хлопчика.

Правда чи ні – судіть самі.

Якось розгулялася страшна гроза, і блискавка вдарила в хату одного працьовитого чоловіка. Все його добро згоріло, залишився тільки величезний чавунний казан – такий міцний, що навіть вогонь його не взяв.

І ось Нандука – а того чоловіка звали Нандука – вирішив поїхати світ за очі, щоб забути про своє лихо. Зайшов він до свого сусіда Лакшмани та й каже:

– Їду я далеко й не знаю, коли повернуся. Любий сусіде, візьми на збереження оцей казан. Більш у мене нічого немає.

Три роки не було звісток од Нандуки. А як пішов четвертий рік, набридло йому блукати по світах, і він повернувся до рідного сала.

Побачивши Нандуку, Лакшмана сплеснув у долоні й, ніби згорьова ний, вигукнув:

– Ой, сусіде, сусідоньку! Велика біда спіткала нас із тобою: твій чавунний казан з'їли миші!

Нандука, певна річ, не повірив сусідові, однак і бровою не повів. Тільки сказав:

– Довго и блукав по світах, багато доріг стоптав, і ось тепер хочу зійти до нашої річки й здійснити обмивання. Але ж ти знаєш – у мене для цього нічого немає. Скажи синові, щоб поміг мені. Нехай принесе до річки все, що потрібно для обмивання.

Нандука спустився до річки, вибрав на березі самотнє місце, а сусідів син приніс туди все необхідне для обмивання.

Здійснивши обмивання, Нандука схопив сусідового сипа, пхнув його до печери, а вхід затулив величезною каменюкою.

До свого двору Нандука повернувся так, ніби нічого й не сталося.

Цілий день Лакшмана чекав з річки сина, а ввечері, не дочекавшись, прибіг до сусіда:

– Нандуко, Нандуко! Де мій син? Чого він не йде додому?

– Ой, сусіде, сусідоньку! – каже, ніби згорьований, Нандука.– Велика біда спіткала нас із тобою. Поки я здійснював обмивання, прилетіла ластівка і вкрала твого сина.

– Ластівка вкрала сина?! – не повірив Лакшмана.– Схаменися, сусіде, що ти верзеш! Та хто тобі повірить, що ластівка може схопити семирічного хлопця й летіти з ним? Зараз же ходімо до судді!

Нандука й не думав опиратися.

От прийшли вони до судді. Лакшмана виступив наперед і каже: Шановний пане! Всі знають, який ти мудрий і справедливий. Тож розсуди нас. Цей брехливий чоловік каже, що ластівка вкрала мого сина. Ластівка схопила семирічного хлопця й полетіла з ним! Накажи злодієві віддати сина!

Вислухавши Лакшману, суддя мовив до Нандуки:

– Негайно віддай чоловікові його сина! Ти що ж – маєш нас за дурнів?! Ану відповідай!

– Де ж я візьму того сина, коли його вкрала ластівка? – каже Нандука.

Усі, хто чув їхню розмову, обурились:

– Та що він вигадує! Хіба ж ластівка підніме такого великого хлопця? Бути цього не може!

А Нандука всміхнувся й каже:

– Де миші з’їдять чавунний казан, там і ластівка вкраде семирічного хлопця. Він розповів судді, як колись покинув у сусіда чавунний казан і що з того вийшло.

Суддя засміявся й мовив:

– Лакшмано, поверни Нандуці казан, а ти, Нандуко, віддай Лакшмані сина. Помиріться й не сваріться більше.

Так сусіди і зробили.

Відтоді в селі й кажуть: де миші з’їдять чавунний казан, там ластівка вкраде семирічного хлопчика!