Жив колись у давнину чоловік, що перед смертю покликав сина й дав йому три заповіді:
– Перше: не бери до себе в дім сиріт на виховання – краще допомагай їм, але не під своїм дахом. Друге: не позичай грошей тим, хто багатший за тебе. І третє: ніколи не відкривай своїх найпотаємніших думок власній дружині. – Якщо колись порушиш хоча б одну з цих порад, – мовив батько, – побачиш, у які важкі випробування потрапиш.
Минув час, батько помер. А син захотів на власному досвіді перевірити, чи справді ті поради мають силу.
От він і взяв до себе в дім сиріт – годував, одягав, як рідних. Потім позичив чималу суму грошей самому хану, що мав незліченне багатство. Мовляв, глянемо, що з того вийде.
Минув обумовлений термін, і бідняк прийшов просити хана повернути борг. Але хан люто розсердився, наказав своїм слугам добре побити чоловіка, а ще пригрозив:
– Ще раз згадаєш про ті гроші – готуй голову!
Ображений, побитий, але впертий, бідняк вирішив відплатити. Уночі він викрав ханський табун і поставив на кожному коні свою тамгу – знак володіння. Та на цьому не зупинився. Повернувшись, задумав помститися ще більше – викрав у хана єдиного сина і відправив його на навчання до школи.
Хан шукав коней, сина – але даремно. Звернувся він по допомогу до старої знахарки:
– Щезли й син, і табун. Ще такого зі мною не траплялося! Допоможи, дізнайся, хто винен!
Знахарка подумала та й сказала:
– Не шукай по світу. Іди до того, кому ти винен гроші. Там і шукай.
Хан не повірив. Аби переконатися, попросив знахарку навідатися до дружини того самого бідняка. Може, вона щось проговориться.
Знахарка прийшла з приємною усмішкою:
– Твій чоловік стільки страждає... Просто просив повернути борг, а його за те побили!
А дружина й каже:
– А я нічого не знаю. Він мені про це не розповідав.
– Ну, яка ж ти тоді дружина? – хитро промовила знахарка й пішла ні з чим.
А ввечері жінка зі сльозами в очах переказала чоловікові, як до неї приходила якась стара та дорікала, що він їй не довіряє. А той відповів спокійно:
– Кому що дісталося – нехай йому й буде.
Наступного дня знахарка знову прийшла й запитує:
– Ну що, дізналася?
– Лише те, що він сказав: "Кому що дісталося – тому на користь."
Ось тут знахарка й зраділа. Побігла до хана:
– Я ж казала! Коні й син у того, кому ти не віддав борг.
Хан одразу покликав бідняка:
– Це правда? У тебе мій син і табун?
– Правда, – спокійно відповів той.
Тоді хан схилив голову:
– З таким розумом не мені бути ханом, а тобі. Передаю тобі своє ханство.
Та сталося ще одне. Сироти, яких бідняк прийняв до себе, зневірилися в ньому. Вони почали змовлятися проти нього й навіть шукали нагоди вбити.
І тоді бідняк, уже не такий молодий, сумно сказав:
– Як же мав рацію мій батько... Його слова виявилися правдою. Лише переживши все, я зрозумів це сам.