Два товариші (українська народна казка)

***
Переглянуто: 590Відгуки: 0
КазкиУкраїнські народні казки

Два товариші (українська народна казка) От кажуть люди, щоб до Юра було сіно і в дурня; а як до Благовіщеня дозимував скотину, а на Благовіщеня хоч на лубочку вивези на луку, то вже не здохне.

Ото я вам скажу:

У одного бідного чоловічка конячка одним одна була, та й ту у велику силу до Благовіщеня дозимував, а на Благовіщеня тільки живу вивіз на луку. Ото як зачала та конячка гризти траву, то трошки й подужчала. Скоро на ноги підвелась – і пішла далі, від вітру валяючись.

Ото йде, коли зустрічає її Прало, такий кінь великий та дужий, що ніякого звіра не боїться, та й каже:

– Здоров був, товаришу!

Глянув кінь на товариша та й подумав: «Це не мені товариш», та й відказав:

– Доброго здоров'я!

Ото й питає ситий худого:

– А куди ти йдеш?

– Та йду світ за очі.

– Та й я туди ж, так нум товаришувати.

– То й нум! – сказав худий кінь.

Ото й пішли вдвох.

Ото йдуть та й балакають; а ситий і каже:

– Скажи мені, як тебе звуть? А худий відказав: «Пакінь».

– А я Прало,– сказав ситий,– ходім же тепер на залізний тік пробувати сили, хто дужчий.

– Ходім! – сказав тоненьким голоском Пакінь, бо він світові рад.

Прийшли на тік. Ото Прало каже:

– Бий, Паконю!

А той:

– Бий ти!

От Прало як ударить, то аж тік гнеться, а Пакінь як ударить, то вогонь креше. Ото Прало й задумався: «Який він сильний, не мій товариш: я як ударю, то іскри не сиплються, а тільки тік гнеться, а від нього сиплються іскри!» А того й не знав Прало, що Пакінь підкований: хазяїн на зиму підкував та й забув вирвати підкови, як на луку витяг.

От Прало й каже до Паконя:

– Ходім, товаришу, ще до моря: хто більше води видме?

– Ходім,– сказав Пакінь.

Ото пішли. От Прало як духне, то за малим риби за хвости не вхопить – аж до сухого. А Пакінь похнюпив голову в воду, язик висолопив, бо тільки живий, а щука думала, що м'ясо,– хап його за язик, а Пакінь – клац її зубами та й каже до Прала:

– А що, товаришу, чи ти що піймав?

– Ні,– сказав Прало.

– А я піймав!

Ото глянув Прало на Паконя та аж ізлякався, що таку щуку велику держить Пакінь у зубах, та й каже:

– Ходім варити, товаришу, тепер є що!

А сам тільки голову почухає та поглядає на Паконя та й думає: «Оце знайшов чорта не за свої гроші!»

Ото розіклали вогню, щоб варити ту рибу. Прало й каже:

– Сиди ти, товаришу, тут біля вогню, а я дров принесу.

– Ну, й добре! – сказав Пакінь.

Сів і голову похнюпив: сказано – три чисниці до смерті; а сорока думала, що неживий, та хап його за язик! А Пакінь – клац зубами та й держить у роті. От Прало приходить, а Пакінь питає:

– А що, товаришу, чи піймав що?

– Ні,– сказав Прало.

– А я піймав! – відказав Пакінь.

Дивиться Прало, аж справді держить сороку в зубах Пакінь.

Здивувався Прало та й каже:

– А де це ти, товаришу, взяв сороку?

– Е, товаришу,– сказав Пакінь,– я під небесами літав та й піймав!

Дуже зажурився Прало та й каже: «Е, це не мій товариш: коли він рибу в морі ловить і птицю попід небесами, так куди мені зрівнятися! Хоч я дужий і дуби з корінням ламаю, так я птиці попід небесами і риби в морі не піймаю!» Отак думав Прало сам собі і міркував: яким би побитом від Паконя втекти?

Ото каже, подумавши, Прало:

– Вари, товаришу, а я піду, може ще дров принесу.

– Добре,– сказав Пакінь.

І пішов Прало, та навкруги, та навтікача, біжить та оглядається, та й каже: «Нехай тобі нечистий батько! Ти не по моїй силі, хоч би утікти від тебе!»

От біжить Прало, коли зустрічає вовка. Вовк і каже:

– Здоров будь, Прало.

– Здоров, вовче, та мовчи! – сказав Прало бозна яким голосом.

– Та що там таке? Розкажи! – сказав вовк Пралові.

– Ось що!– став Прало розказувати.– Я зустрівся з товаришем і хотів із ним побрататися; ото й пішли сили спробувати – хто дужчий. То як ти скажеш? Я як ударю, то залізний тік гнеться, а він як ударить, то вогонь креше. Ото пішли води дути до моря; то я як духну, то аж до сухого, а він і рибу піймав. От пішли варити тієї риби, то як на твою думку? Я поки дров приніс, а він уже й сороку піймав! Так я оце подививсь, що не по моїй силі, та й давай тікати від нього.

– Та як же його звуть? – спитався вовк Прала.

– Пакінь,– сказав Прало.

– Е, так я таких умію підголювати,– сказав вовк,– тільки покажи, де він.

– Е! – каже Прало,– я тебе туди не поведу, а покажу: ген там на долині, під могилою, вогонь палає – то товариш мій Пакінь розкладає.

Ото подивився вовк, увесь затрусивсь і сказав:

– Сиди ж ти, Прало, та дивись, а я піду і тобі шкуру принесу на чоботи, щоб нікого не боявсь, а нам віри йняв, що ми таких братчиків уміємо підголювати.

Ото пішов вовк до Паконя, як ухватив за хвіст – і до голови обдер шкуру і Пралові подарував. Остався Прало сам, а Пакінь пропав ні за цапову душу.

Оце вам казка, а мені бубликів в'язка.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)