В одному селі жив бідний чоловік, який мав у господарстві лише старі рибальські сіті. Якось розклав їх на березі, дивиться: а там одні дірки. Став він ті сітки латати. Аж раптом із води щось визирнуло. Це був малий водяник.
– Що ти робиш, чоловіче? – запитав малюк.
– Сіті латаю!
– А навіщо тобі сіті?
– Річку виловити!
– А для чого тобі її ловити?
– Щоб додому віднести!
Малий пірнув у воду і побіг до старого водяника.
– Тату, якийсь чоловік на березі сіті латає, надумав усю річку виловити та собі забрати!
– Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Біжи й поміряйся з ним силою. Переможеш – він не забере нашої річки!
Водяник знову вискочив на берег.
– Гей, ходи-но сюди, чоловіче!
– Чого тобі ще треба?
– Забереш цю річку, як побореш мене!
– Боротися з тобою? Ні, ти ще малий. У мене є син, то з ним і змагайся, а я подивлюся, – сказав чоловік.
– Гаразд! – погодився водяник.
Пішли вони лісом. А чоловік знайшов барліг, де жив ведмідь, і каже:
– Мій син – ще дитина, і тому говорити не вміє, та боротися він майстер.
Коли це вийшов клишоногий та як зареве! Малий водяник злякався і втік. А бідний чоловік від ведмедя сховався, а тоді знову прийшов до річки.
Прибіг переляканий малюк додому.
– Тату, не можна боротися з тим чоловіком. Коли його син вийшов зі своєї домівки, дерева в лісі захиталися зі страху.
– Тоді позмагайтеся, хто далі кине яблуко.
Приплив водяник, а чоловік уже й сіті закінчив латати.
– Гей, а для чого ти сіті розглядаєш?
– Перевіряю, щоб міцними були!
– Навіщо тобі міцні сіті?
– Щоб не порвалися, коли нестиму річку!
– Забереш воду, коли кинеш яблуко далі за мене!
– Кидай спершу ти, а тоді я!
– Жбурнув водяник своє яблуко аж за річку. Чоловік замірився, та кинув яблуко не вперед, а до кишені.
– Бачиш: знову я переміг. Твоє яблуко впало за річкою, а моє – так далеко, що й не розгледіти!
Водяник зніяковів і мерщій у воду. Прийшов до батька й каже:
– Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
– Справді? – захвилювався старий водяник.
– Атож. Йому залишилося тільки закинути сіті і зв’язати її.
– Доведеться мені йти на двобій.
Узяв старий палицю – тук-тук – і вже винирнув над водою. Чоловік саме нахилився, щоб підняти свої сіті.
– Гей, нащо тобі ця річка? – запитав старий хриплим голосом.
– Понесу її додому! – відповів чоловік.
– Але ж водойма наша! – обурився водяник. – Якщо її забереш, залишимося без домівки?
– Все одно я її відберу.
Водяник почав просити чоловіка, обіцяв риби різної, а той удавав, ніби не чує.
– Залиш нам річку, – благав водяник. – Ми дамо тобі торбу золота!
– Де ти її візьмеш?
– Дам, не сумнівайся!
– Ну, гаразд, – погодився чоловік. – Неси свою торбу і можеш забрати ці старі сіті.
Старий водяник пірнув у воду й незабаром виніс велику торбу золота. Чоловік узяв гроші, подякував і пішов додому.