Маленькі діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі ховаються, а один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всіх.
Заховалася маленька синьоока Марійка під високою вербою та й жде. Шукає Миколка.
Ось він знайшов Ларису. Та скрикнула, засміялася й побігла.
Потім знайшов Петрика. І той скрикнув, засміявся й побіг...
Бігають діти, сміються, а Марійку ніхто не шукає.
«Чого ж це про мене забули?» – думає вона. Все-таки боляче Марійці: «Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме й Миколка, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. І ніхто мене й не знайде, і всі сумуватимуть».
Так думала Марійка, аж хтось торкнувся до Марійчиної руки. То був Миколка. Він шукав Марійку і знайшов її.
Комментариев: 1 RSS
1Алiна14-04-2020 12:31