Один лис був страшенний розбійник – майже всіх курей у селі пожер. Тих, що лишилися, люди тримали по хатах. Лисові не стало чого їсти, і він аж перепався від голоду.
Отож уночі вліз через димар в одну хату, але як не винюшкував, ніякої поживи не знайшов. Хотів був вилізти назад, та так охляв, що не втримався й шубовснув у велику макітру з фарбою. Вискочив звідти, глянув на себе, а його руда шерсть стала синя-синя. Роззирнувся довкола, загледів чотки, прихопив їх із собою й з горем пополам вибрався надвір.
Вранці прийшов фарбований лис до млина, сів у кутку й перебирає чотки, вдаючи з себе побожного.
Аж ось мірошник випустив невеличкий табунець курей, що вбереглися від лисових пазурів. Півень упізнав лукавого звіра, попередив курей, щоб були пильні, а сам обережно підступив до нього.
– Гей, лисе, чого ти лукавиш?! – гукнув півень.
– Не кажи так, півнику, я став мусульманином і оце зібрався йти на прощу,– ввічливо озвався лис.
Півень задумався, а тоді й мовить:
– Якщо ти не дуриш, то й я піду з тобою на прощу.
– Чого б я мав тебе дурити. Ось бачиш, яке на мені вбрання, а ось і чотки.
Повірив півень і рушив з лисом у дорогу. Ідуть вони, йдуть, коли це прямо з-під ніг у них випурхнув перепел і заволав:
– О лукавий лисе, обдурив півня й ведеш, аби з’їсти його!
Лис мовчки заходився перебирати чотки, а півень став захищати свого попутника:
– Не смій такого казати! Хіба не бачиш, що це правовірний мусульманин. Ми обоє йдемо на прощу.
Перепел принишк і вже заговорив інакше:
– Якщо ти кажеш правду, то й я подамся з вами.
Ідуть вони вже втрьох. Аж ось назустріч їм одуд:
– Півню й перепеле, чого це ви йдете з оцим лукавим лисом, хочете, щоб він поїв вас?
Лис і на цей раз промовчав, а ті двоє взялися його захищати:
– Не згадуй колишнього! Хіба не бачиш, що він з чотками і вбрання схимницьке Ми йдемо з ним на прощу.
– Коли так, то й я піду з вами,– сумирно мовив одуд.
І пішли вони далі вчотирьох. І застала їх ніч у степу. Страшно зробилося птахам:
– Якщо заночуємо тут, знайде нас хижий звір і поїсть.
А лис їм на те:
– Тут неподалік стоїть моя хатина, ходімте переночуємо.
Прийшли вони до лисової хатини. Лис їх перших у хату пропустив, за ними зайшов, сів під дверима та й каже:
– Ану потіште мене якоюсь оповідкою.
А птахи йому:
– Самі нам щось розкажіть, ви ж господар.
Тоді лис звернувся до півня:
– Ану, півнику, починай перший.
– Е ні, ви нас сюди привели, ви й починайте, – одказав півень.
– Коли вже так наполягаєте, мушу почати,– лукаво мовив лис.– А скажи, півню, чому ти серед ночі горлаєш і не даєш іншим спати?
Похнюпив півень голову:
– Не кажіть більше нічого, краще одразу мене задушіть. Така, видать, моя проща.
Накинувся лис на півня, задушив, обпатрав і з’їв. «О, де й сила взялася, а то хоч пропадай з голоду», – подумав лис, облизався й звернувся до перепела:
– А скажи-но, перепеле, чого, коли мусульманин прошкує собі, ти вифуркуєш у нього з-під ніг і лякаєш його?– Скажіть краще, що ви й мене хочете з’їсти, як півня,– мовив на те перепел.
Умолов лис і перепела.
«Тепер і моя черга настала», – подумав одуд.
– Гей, одуде, а чого ти довбаєш дзьобом землю без дозволу шаріату? – озвався лис.
Та одуд не розгубився:
– Ви не маєте права з’їсти мене, доки цього не засвідчать. Я приведу двох свідків.
«Хай приводить своїх свідків, з’їм усіх трьох», подумав лис і сказав:
– Гаразд, приводь своїх свідків!
Випустив лис одуда, й той полетів. Летить, побачив мисливця з собакою. Сів неподалік, а собака до нього. Одуд відлетів і сів далі. Так і приманив собаку до лисової хатини.
Собака кинувся на лиса й почав душити. А одуд літає й гукає:
– Оце перший мій свідок.
Невдовзі надійшов і другий свідок – мисливець, і спустив з лукавого лиса фарбовану шкуру.
* Мусульманин (від арабського «муслім» – відданий, покірний богові Аллахові) – той, хто сповідує мусульманство, або іслам,– релігійно-правову систему, що виникла на початку VII ст. серед арабів; араби завойовували інші народи й насильно обертали їх у мусульман.
* Шаріат – правові норми й правила поведінки мусульман.