Було де не було, в сімдесят сьомій державі, за скляною горою, за Черленим морем. Так би держалися вороги на силах, як пісок на вилах.
Жив собі один бідний чоловік. Весь час ходив під хрест молитися. І просив він од бога рівно сто корон. Та просив так, щоб з грошей не хибив ані гелер.
Багатий пан проходив повз хрест і чув молитву. Хотів багач перевірити бідняка. Поклав коло хреста рівно вісім десяток, заховався в кукурудзі й дивиться, що той буде чинити. Підняв бідняк гроші, полічив і каже:
– Боже, боже! Яквидно, і в тебе не все гаразд! Бо коли б ти мався краще, ти дав би мені рівно стільки, скільки прошу.
І на цьому слові бідняк поклав гроші до кишені. Приступив пан до бідного чоловіка й говорить:
– Чоловіче, віддай гроші. Вони – мої.
– Гроші дав мені сам бог!
– Не бог, а я! Я хотів тебе перевірити, чи додержиш слова. Бо ти молився і просив: «Боже, дай мені рівно сто корон!» А тут хибить рівно дві десятки. – Коби в бога було більше грошей, він мені дав би їх! Гроші мої, не говоріть, пане, дурницю!
Сварилися, сварилися бідняк і багатий пан. Ні до чого договоритися не могли, й закінчилася сварка тим, що пан подав на бідняка до суду.
Не мав бідний чоловік у чому з'явитися перед лице судді – був дуже цуравий. Прийшов до пана й каже йому:
– Ви на мене подали до суду. Я голий. Коли хочете, щоб з'явився на суд, позичте мені одежу.
Пан хотів, щоб бідняк став перед ним на суді, одежу йому позичив.
По дорозі бідний чоловік загорнув до ряднини камінь і заховав його під пахвою.
Слухали судді скаргу багатого пана й поглядали на відповідача, бо помітили, що той весь час держить щось під пахвою.
– Скажи, як було? – питають судді чоловіка.
– Було так... Коло хреста я знайшов вісімдесят корон. Бо я кожного дня ходив молитися богу, щоб кинув грошей. Та пан до мене імився, ніби гроші його. Пан ще може піти на мене напастю і сказати, що його й ця одежа, що на мені!..
Пан схопився і скрикнув:
– Одежа моя!
– Видите, пане суддя?
Судді подумали, що в пана не всі вдома. Порадилися й присудили гроші чоловікові. Підтвердили судді й те, що одяг не панів, а відповідача перед судом. Так чоловік виграв суд.
Коли чоловік збирався йти додому, судді покликали його до себе.
– Ти щось іще до нас маєш? – хитро спитав суддя, сподіваючись, що чоловік тримає для панів винагороду. Вийняв чоловік цеглину і показує.
– Для чого тобі цеглина?
– Коли б ви присудили гроші панові, я би вам цією цеглиною голови порозбивав.
Судді цього не сподівалися. Перелякані й сердиті, прогнали чоловіка додому, а панові порадили більше не чіпати його