Facebook InstagramPinterestTwitter
Іншою мовою: EN RU

Кіт, професор і дракони (Олена Скуловатова)

1027

Кіт, професор і дракони (Олена Скуловатова)

Кіт і професор жили в маленькому будиночку на краю міста. Професор закінчив академію, прочитав безліч філософських книжок, а кіт був просто мудрим. Вони сиділи й милувалися заходом сонця, сьорбаючи терпкий трав’яний чай.

Перед тим як лягти спати, друзі завжди зазирали в чарівне дзеркало, щоб переконатися, що в їхньому світі все добре. Цього разу побачили, що на місто суне величезна зграя драконів. «Біда!» - вигукнув професор і схопивши кота під пахву, як був в халаті та капцях, вибіг на вулицю.

За рогом жив оракул. До нього зверталися лишень у випадках, коли ніхто інший не міг дати ради. Оракулу було понад тисячу років. Ніхто не знав звідки взявся і що він за істота.

Коли професор увірвався в його покої, Оракул сидів на терасі й погойдувався в плетеному кріслі. Він давно втратив здатність дивуватися, якщо вона в нього й була колись. Поява пізніх гостей його не стурбувала. Він спокійно вислухав переривчату оповідь професора, млосно подивився в далечінь і мовив:

− Тобі потрібен хтось, в кого чисте серце й розум.

Після цієї фрази оракул закрив очі, що означало – розмову скінчено.

Професор не скидаючи темпу побіг далі. Він прямував до центральної площі міста, посеред якої стояв портал. Через нього ходили не часто, бо ніхто не знав, як він працює, а ризику містяни не любили. Але не цього разу. Професор притиснув кота і тихо прошепотів: «Хтось з чистим серцем і розумом».


***


Кіт, професор і дракони (Олена Скуловатова)-2

В дитячому будинку був відбій. Малята тихо сопіли в своїх ліжечках. Не спала, лишень, Катруся. Боялась страхів, що приходили до неї, коли засинала. Дівчинка не мала тата, а нещодавно захворіла та померла мама. Її відправили в дитячий будинок, де кожну ніч чекав кошмар. Катруся з усієї сили намагалась не спати.

«Все ж заснула», − подумала Катруся, коли побачила посеред кімнати сивого чоловіка в халаті, капцях та котом під пахвою.

− Ми шукаємо того, хто не боїться драконів, − випалив професор.

− Я не боюся, − сказала Катруся і додала: − Мої кошмари набагато страшніші.

− Ходімо з нами, треба поспішати, − професор простягнув руку, Катруся подала маленьку долоньку й за мить всі опинилась на міській площі. Професор тягнув Катрусю за руку і біг на захід, туди де таборилися страшні дракони.

Дівчинка ледве встигала. Кіт нарешті вирвався з міцних обіймів і чимчикував слідом, гордовито піднявши пухнастого хвоста. За кілька хвилин товариші вийшли за місто. Сонце сіло і на небі панував повний місяць. Здалеку виднілося поле на якому отаборилися чудовиська.

Професор спинився. Його коліна тремтіли.

− Далі ти сама, будь ласка, − сказав і заплакав.

Катруся пішла. Вона повільно наблизилась до величезних рептилій:

− Добрий вечір, панове дракони.

Кіт, професор і дракони (Олена Скуловатова)-3

Дракони відповіли:

− Добрий, а ти хто така?

− Я − Катерина Іванівна, − Катруся зробила реверанс.

Драконів зацікавила ця маленька невідома їм істота. Вони посадили її біля багаття та почали розпитувати. Катруся розповіла про дитячий будинок, про маму й тата, про свій світ, про мобільні телефони та Інтернет… Дракони уважно слухали, кивали головою, кілька разів нишком утирали сльози, ставили питання та щиро дивувалися.

Коли дівчинка вибилась з сил і заснула, дракони дбайливо вклали її на картатий плед та прикрили пухнастою ковдрою з шерсті єдинорога. Вперше Катруся бачила веселі кольорові сни. Кошмари пішли назавжди, бо нарешті знайшлися ті, хто її вислухав.

На ранок дракони сказали, що не збиралися нападати на місто, а просто подорожують, спостерігають природу, дивуються. У них такий стиль життя. Головний дракон, що носив червоний шарфик й завжди усміхався, запропонував Катрусі стати їхньою принцесою і дівчинка погодилася. З того часу вони подорожують разом: маленька дівчинка та сім драконів.


***


Кіт та професор вечорами п'ють чай з яблучним пирогом та заглядають в чарівне дзеркало, щоб переконатися, що в Катрусі все добре.