Жив біля Дніпра, де тепер слобода Язикова, один заможний запорозький козак, і був у нього син, а в того сина була й жінка. Тільки син не дуже слухався батька і часто крав у нього гроші.
От коли батько зістарівся, то зібрав усі свої гроші, поклав їх у макітру та й пішов з нею в сад, а за ним потихеньку, назирцем і синова жінка. Викопав батько в саду ямку та й зарив у ній макітру з грішми, а, зариваючи, ще й вирік таке закляття: «Яка рука загрібала, щоб та й одгрібала» (тричі).
От чи довго жив після того батько, чи недовго, а тільки вмер. Діждалася невістка ночі, взяла під бік мерця та з ним – у сад. У саду поклала його коло ями, де були закопані гроші, та його ж рукою почала відгрібати яму. Відгрібає, а сама й каже (тричі):
– Якою рукою загрібав, такою й одгрібаю.
Зібрала всі гроші, мерця внесла в хату, а тоді покликала людей та й давай тужити за покійником.