Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем (українська народна казка)

Казки про:
1042

Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем (українська народна казка) Пішов прикажчик по селу, розпитує:

– Чи нема де якого нетяги?

– А там і там,– кажуть,– живе дуже убогий парубок,– він піде.

Ото й найняли того парубка. Вибув він рік і дали йому день поля на рік.

Іде парубок від пана та й думає: «Служив я,– думає,– рік, вислужив день поля нарік,– що мені з ним робить?» Думав-думав:«Посію баштан... чи не розбагатію?» Думав-думав: «А чим же я,– каже,– те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?..» А далі й надумавсь: «Піду до пана». Приходить:

– Пане,– каже,– любий, пане,– каже,– милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.

Пан зглянувсь на нього:

– Добре,– каже,– виорю!

Зорали ту нивку, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя – от таке! А дині – от такі!

Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе – баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічав він, що оце вдень ле-жала така гарна динька, а на ранок устане: сама шкаралущина! «Ну,– думає,– я ж таки пристережу, хто мої дині переводить,– я йому дам!» От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Коли чує – хрум-хрум! Він потихесеньку туди,– аж там лисичка; він підкрався та – хап її за хвіст! Та й піймав.

– Ага! – каже;– Я тобі дам динь!

Та як замахнеться...

– Ой чоловіче-голубчику,– каже лисичка,– не бий мене, я тобі у пригоді стану.

– А дині їстимеш? – каже.

Та її ціпком... А вона проситься:

– Хоч живу,– каже,– пусти мене, я й то тобі у великій пригоді стану!

Бив-бив, а далі питає:

– У якій же ти мені пригоді станеш?

– Я,– каже,– тобі висватаю царівну!

– Ну гляди!

Та й пустив: «Ото хитра! – думає.– За царівну сватає...»
Побігла лисичка до царя. Там її не пускають, виганяють.

– Треба мені самій царя бачити,– пустіть! Я щось йому скажу.

її гонять, а вона у дворець преться. Цар і пустив.

– Що там за лемент? – питає.

– Та тут,– кажуть,– волоцюга припленталась.

– Впустіть,– каже цар.

її й пропустили. Вона цареві в ноги:

– Царю-государю,– каже,– змилуйся, що я до тебе з недоброю вістю прийшла!

– З якою недоброю вістю? – питає цар.

– Так і так,– каже,– була я у змія, хвалився він мені, що буде твоє царство воювати – дочку твою візьме за себе. Так я оце прийшла тобі розказати...

– Ох, мені лихо! – ухопився цар за голову.– А в мене ж і військо не готове!

Та на царедворців:

– Га, сякі-такі!.. Мене хочуть воювати, а ви нічого не знаєте!

Лаяв їх, лаяв...

– Кличте раду! – гукнув.

Тут де не взялись генерали, сенатори, панства усякого поназбігалось,– радяться: як їм того змія повоювати? Радились-радились – нічого не врадять: нема війська! А лисичка знов цареві в ноги:

– Царю-государю! Змилуйся,– каже.– Що я тобі пораджу: в в мене цар курінний,– як віддаси за нього дочку, він того змія звоює!

Цар і сюди кинувсь, і туди кинувсь – нічого робити:

– Як звоює,– каже,– то вже віддам!

Прибігав лисичка до куреня:

– Здоров, курінний царю!

– Здорова була, лисичко-сестричко!

– Я тобі добру вість принесла.

– Кажи.

– Була я в царя, за тебе царівну сватала; так цар сказав: як звоює,– каже,– змія, то віддам. Ходім воювати!

– Тю-тю, дурна! – каже парубок.– Як же мені його звоювати?..

– Нічого, звоюєш: мене слухай, все гаразд буде! Одягайся, ходім.

– А баштан,– каже,– на кого покину?

Вона як почала його вмовляти,– пішли.

Ідуть та йдуть: лисичка попереду біжить,
парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!

– То,– каже лисичка,– змій їде. Ти,– каже,– постій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.

Став той парубок під копицею, думає: «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.

– Здоров, зміїку-братику!

– Здорова, лисичко-сестричко!

– Що я тобі скажу, зміїку-братику! – каже лисичка.– Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною; хоче тебе звоювати і все твоє багатство відняти!

– Де ж він? Далеко? – питав змій.

– Якби,– каже,– далеко, а то близько!
– Що ж мені тепер робити? – питає.

– А що робити? – каже лисичка.– Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє – і коні, і коляску, й одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі додому: цар тебе не пізнав... А то пропав!

Змій мерщій одежу з себе, а свиту на себе – та бігом звідти!

«Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» – думає.

Тоді той баштанник убрався в золоту одежу,– і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.

– Бач,– каже вона,– а ти боявся!

Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги:

– Царю-государю,– каже,– кланяється тобі цар курінний і шле подарунки: він звоював змія, просить дочку твою за себе!

Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед- вино пив; у роті не було, а по бороді текло.