За лісами за дрімучими, за болотами-трясовинами, посеред чистого поля-привілля стояло за старих часів село. І жив у тому селі старик Сисой. Було у нього три дочки і один син – Іван-богатир. Пожив Сисой, пожив та й помер. А Іван виріс, великим хлопцем став. Нікого він не боявся, нічого він не страшився. Вирубав собі дрючок богатирський – такий, що десятьом мужикам не підняти. Закине дрючка під хмари, а назад він тільки надвечір летить. Ударить дрючком об землю – на сто аршин він у землю входить.
– Ex,– каже богатир,– і куди б мені силоньку мою дівати? Немає мені діла в рідному селі.
І сталося тут, що чужі королі на руську землю війною пішли.
Приходить Іван до сестер і каже:
– Сестриці-голубоньки, ідуть на наш край вороги люті. Стану-но я на захист рідної землі. Як ви порадите?
А сестри відповідають:
– Ах ти, хоробрий воїне, про що питаєш! Ось, говорять, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою–золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, спочинку не знає, а ти тільки своїм дрючком тішишся. І питати нічого – сідай на коня та виїжджай у поле битися з ворогом.
Осідлав Іван-богатир коня, надів на себе обладунки військові, взяв меч залізний, спис довгомірний і нагай шовковий. Виїхав на поле битви. Ворогів зібралась сила-силенна. Кинувся на них Іван-богатир. Не стільки мечем б'є, скільки конем топче, не стільки спис метає, скільки нагаєм шовковим посвистує.
Уклав Іван до вечора все військо вороже. Повернувся додому, ліг спати і проспав непробудним сном три дні і три ночі. На четвертий день прокидається, іде до сестер.
– Сестриці-голубоньки, гляньте-но з віконця. Що, як ворожі королі ще більше, ніж тоді військо привели?
А сестри сміються:
– Який ти воїн! Добу воював, а три доби спав. Он, кажуть, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою – золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, відпочинку незнає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле!
Осідлав Іван-богатир коня, надів обладунки військові, взяв свій меч, спис, виїхав у поле. Ворогів зібралась круг нього хмара незліченна. Та Іван-богатир не гірше ніж того разу все вороже військо розметав, кого насмерть уклав, кого з поля прогнав; сам додому приїхав, спати ліг, сім діб богатирським непробудним сном проспав. На восьмий день прокидається, до сестер іде:
– Сестриці-голубоньки, погляньте-но у віконце. Здається мені, що ворожі королі ще більше на цей раз війська в поле виставили.
А сестри відповідають:
– Який ти воїн! Добу воював, а сім діб спав. Он, кажуть, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою – золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, відпочинку не знає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле!
І третій раз сів на коня Іван-богатир, виїхав у поле ратне, всіх ворогів побив, додому приїхав і каже:
– Ну, сестриці, прощавайте поки що. Поїду по білому світу, пошукаю богатиря Білого Полянина, подивлюсь, як він з бабою-Ягою воює. Ви тут живіть не тужіть, на мене чекайте.
Напекли йому сестри в дорогу пирогів, коржиків, зібрали все в торбу, до сідла прив'язали. Вирушив богатир у путь. Їде він лісами, їде він полями. Через якийсь час, по якійсь годині заїхав він у темний ліс. Бачить – хатинка стоїть, а в тій хатинці старий чоловік живе.
Зайшов Іван-богатир у хатинку.
– Здрастуйте, дідусю!
– Здрастуй, руський богатирю. Куди прямуєш?
– Їду шукати богатиря Білого Полянина. Чи не знаєш, де він?
– Сам не відаю. Ось почекай, зберу я своїх вірних слуг та спитаю у них.
Вийшов старий на ґанок, заграв у срібну трубу – і раптом почали до нього з усіх боків птахи різні злітатися. Гукнув старий:
– Слуги мої вірні, птахи перелітні. Чи не бачили ви богатиря Білого Полянина, чи не чули про нього?
– Ні, очима не бачили, слухом не чували, – птахи відповідають. Старий каже:
– Іди, Іване-богатирю, до мого старшого брата. Може, він тобі дорогу покаже. На, візьми клубочок. Куди він покотиться, туди й ти коня повертай.
Подякував Іван-богатир старому, сів у сідло, кинув клубочок на землю. Покотився клубочок, пішов за ним богатирський кінь. А ліс навкруги все темніший та темніший. Надвечір приїжджає богатир до хатинки в самій гущавині. Сидить в хатинці старик – сивий як лунь. Розповів йому Іван-богатир про свої справи.
– Чи не знаєш, дідусю, де мені Білого Полянина знайти? А старий каже:
– Стривай, зберу зараз своїх вірних слуг, у них узнаю. Вийшов старий на ґаночок, заграв у срібну трубу – вмить зібралися до нього з усіх боків різні звірі лісові. Питає у них старий:
– Чи не бачили, чи не чули, де Білий Полянин знаходиться?
– Слухом не чули, очима не бачили, – відповідають звірі. Тільки одна вовчиця каже:
– Бачила я Білого Полянина. Він у чистому полі на великому кургані спить. Воював він з бабою-Ягою–золотою ногою, а після бою заліг на дванадцять діб спати.
– Ну, то проведи до нього Івана-богатиря,– наказує старий.
– Побігла вовчиця, і поїхав слідом за нею богатир.
Приїжджає він до великого Кургана, входить у шатро. Богатир Білий Полянин зморився після битви, – лежить, спить. Пожалів будити його Іван, ліг з ним поруч та теж заснув. Прийшла пора – прокинувся Білий Полянин. Дивиться – поруч з ним невідомий богатир лежить. Схопився він було за меч, та утримався:
«Ні, – думає,–вїн на мене на сонного наїхав, та рубати не став. Не честь мені, славному молодцю, сплячого вбивати».
Розбудив він Івана-богатиря:
– Хто ти, молодцю? Чого сюди заїхав? Я до себе не спитавшись нікого не пускаю.
А Іван і відповідає:
– Багато я про твоє молодецтво та силу чув. Приїхав на тебе подивитись, силою з тобою помірятися.
Вийшли богатирі з шатра, сіли на коней, битися почали. Вибив Іван-богатир Білого Полянина з сідла. Той і почав благати:
– Не губи мене, Іване-богатирю. Візьми мене до себе в менші брати. Я тебе у всьому слухати буду.
Іван-богатир обняв його, поцілував і питає:
– Скажи мені, брате мій названий, за що ти з бабою-Ягою тридцять літ воюєш?
– Та тримає вона у полоні дівчину-красуню. Хочу я на ній оженитись, а баба-Яга не дозволяє.
– Поїдьмо разом,– Іван каже,– коли в дружбі бути, то і в біді допомагати. Вдвох ми її легко подолаємо.
Сіли вони на коней, виїхали в чисте поле. Виставила баба-Яга проти них військо незчисленне. Неначе ясні соколи на табун голубиний налетіли богатирі на силу ворожу і стоптали її своїми кіньми. Баба-Яга навтікача кинулась, а Іван-богатир за нею навздогін помчав. Прибігла баба-Яга до глибокої прірви, підняла чавунну дошку та й зникла під землею.
– Веди мені сюди волів побільше,– каже Іван-богатир Білому Полянину. Надрали вони волячих шкур, сплели ремінь довгий-предовгий, і спустився Іван слідом за бабою-Ягою, в підземелля... Ішов він, ішов,– доходить до великого міста. Посередині міста чудовий палац стоїть, з віконця красуня-дівчина виглядає.
– Хто ти, славний молодцю? – питає дівчина Івана.
– Шукаю бабу-Ягу – золоту ногу, яка під землю зникла, – відповідає Іван, – я – Іван-богатир, старший брат богатиря Білого Полянина.
А дівчина і зітхає:
– Богатир Білий Полянин – жених мій любимий. Украла мене баба-Яга, сюди сховала від нього. Не знаю, як би мені на волю вирватись.
– А ти знаєш, куди баба-Яга сховалась? – Іван-богатир питає.
– Та вона тут, в палаці, в задній горниці спить.
Провела дівчина Івана в задню горницю. Ввійшов богатир у двері, гукнув богатирським голосом:
– Бабо-Яга – золота нога, вставай зі мною силою помірятись.
Спить баба-Яга, не чує. Гукнув Іван удруге. Баба-Яга тільки з боку на бік повернулась. Гукнув Іван утретє. Баба-Яга з постелі скочила.
– Ах, це ти, Іване-богатирю? Ну й сміливий же ти. Сюди до мене ні один богатир не приходив. Гаразд, станемо битися з тобою до вечора.
А Іван відповідає:
– До вечора? Ні, це довго. Богатирський удар і один добрий.
Та як двигнув бабу-Ягу своїм богатирським мечем по маківці,– з баби-Яги і дух геть. Зраділа дівчина, дякує Іванові. А він узяв її за руку і каже:
– Ходімо, Білий Полянин мене біля входу в підземелля чекає.
Вивів він дівчину на світло, на простір. Зустрів їх Білий Полянин – радіє, дякує Іванові.
– Ну,– каже Іван,– живіть щасливо, чекайте мене. Поїду я по світу собі самому наречену шукати.
Багато Іван земель об'їхав, багатьох ворогів переміг. Під кінець самого Царя-Змія в Зміїному царстві подолав. Знайшов собі наречену-красуню і зажив у щасті й достатку. З Білим Полянином до самої смерті дружив, з одного ковша з ним мед і брагу пив.
І були ці два богатирі за всіх богатирів на світі сильніші.