Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Двоє жадібних ведмежат (угорська казка)

Казки про:
644

Двоє жадібних ведмежат (угорська казка)

По той бік скляних гір, за шовковим лугом, стояв неходжений, небачений густий ліс. У неходженому, небаченому густому лісі, ген у самісінькій хащі, жила стара ведмедиця. У старої ведмедиці було двоє синів. Коли ведмежата повиростали, вирішили вони піти по світу шукати щастя.

Попервах пішли ведмежата до матері і, як годиться, попрощалися з нею.

Обійняла стара ведмедиця синів і звеліла їм ніколи не розлучатися.

Пообіцяли ведмежата виконати материне веління і в рушили в далеку дорогу.

Спочатку попрямували до узлісся, а звідти — в поле.

Йшли вони, йшли. І день ішли, і другий ішли. Нарешті весь харч вони з’їли. А по дорозі ніякої їжі не можна було дістати.

Понурі, чвалали дорогою ведмежата.

— Ох, братику, до чого ж мені їсти хочеться! — поскаржився менший.

— А мені ще більше! — засмучено похитав головою старший.

Отак вони все йшли та йшли, доки зненацька не натрапили на велику круглу головку сиру. Спершу хотіли поділити її по справедливості, порівну, але не зуміли.

Такі вже пожадливі були: кожне боялося, що йому припаде менше.

Сперечалися вони, лаялися, ричали, коли раптом пі дійшла до них лисиця.

— Про що це ви сперечаєтеся, молодята? — спитала крутійка.

Ведмежата розповіли лисиці про свою біду.

— Та яка ж це біда! — сказала лисиця. — Це не біда! Я поділю вам сир порівну: чи менший, чи старший — мені байдуже.

— Оце добре! — радо вигукнули ведмежата. — Діли!

Лисичка взяла сир і розломила його надвоє. Але стара крутійка розколола головку так, що один шматок був більший.

Ведмежата враз закричали:

— Цей більший!

Лисиця заспокоїла їх:

— Тихше, молодята! І ця біда — не біда. Трошечки терпіння, зараз я все уладнаю.

Вона відкусила добрий шмат від більшого кружальця і проковтнула його.

Тепер більшим став менший шматок.

— І так не однаково! — занепокоїлися ведмежата.

Лисиця подивилася на них докірливо.

— Та чого там!—сказала вона. — Я сама знаю, що роблю!

І вона відкусила від більшого кружальця здоровенний шматок. Тепер більший шматок став меншим.

— І так не однаково! — стривожено вигукнули ведмежата.

— Та не галасуйте!—сказала лисиця, ледве ворушачи язиком, бо ще не встигла проковтнути смачний сир. — Ще трошечки — і буде порівну.

Отак тривав поділ. Ведмежата лише чорними носами поводили туди-сюди, туди-сюди — від більшого до меншого, від меншого до більшого шматка.

Поки лисиця не наїлась, вона все ділила і ділила.

А на той час, коли обидва шматки стали однаковими, ведмежатам вже й їсти нічого було: якихось дві дрібочки сиру лишилося!

— Ну що ж, — сказала лисиця, — хоч і небагато, зате порівну! Їжте на здоров’я, ведмежата! — засміялася вона і, насмішкувато помахавши хвостом, зникла.

Отаке трапляється з тими, хто буває занадто жадібним.