Якось увечері мама довго шукала свого синочка. Джоеля не було ні в будиночку, ані на подвір’ї. Вона почула голоси в старій хижі дядечка Римуса, зазирнула в вікно і побачила, що хлопчик сидить біля дідуся.
Джоель притулився до дядечка Римуса, довірливо зазираючи в його зморшкувате лагідне обличчя.
І ось що почула матуся.
– Бігав, бігав Братчик Лис за Братчиком Кроликом і усіляко мудрував, аби його впіймати. А Кролик усіляко мудрував, аби Лис його не спіймав.
– Та ну його, – сказав Лис.
І тільки-но промовив ці слова, аж ось він скаче дорогою – гладенький, товстенький і жирненький Кролик!
– Постривай, Братчику Кролику! – радісно вигукнув Лис.
– Ніколи мені, Братчику Лисе.
– Мені з тобою потеревенити кортить, Братчику Кролику.
– Гаразд, Братчику Лисе. Тільки ти з того місця кричи, де стоїш, не підходь до мене близько: бліх у мене сьогодні, ой бліх! – так сказав Кролик.
– Я вчора з Братчиком Ведмедем бачився, – почав Лис. – Він мені такої прочуханки дав за те, що ми з тобою чубимось. «Ви, каже, сусіди, повинні жити дружно». Я пообіцяв йому, що домовлюся з тобою.
Тут Кролик пошкріб лапкою за вухом – ніби то на радощах, – встав і каже:
– Чудово, Братчику Лисе. Приходь до мене завтра, пообідаємо разом. Нічого такого у нас вдома немає, але дружинонька з діточками вигадають і знайдуть вже, чим тебе пригостити.
– З задоволенням! – зрадів Лис.
– Ну, то я чекатиму, – сказав Кролик.
Прийшов Братчик Кролик додому сумний-пресумний.
– Що з тобою, чоловіченьку? – питає Матінка Крільчиха.
– Завтра на гостину обіцяв завітати Братчик Лис, – розповідає Кролик. – Треба нам вуха нагострити, щоб не застав зненацька.
Наступного дня Братчик Кролик і Матінка Крільчиха прокинулись ранесенько, ні світ ні зоря, й пішли на город; набрали капусти, моркви та спаржі, приготували чудовий обід.
Раптом одне з кроленят, яке саме бавилось у дворі, біжить і гукає:
– Ой, мамусю! Ма! Братчик Лис іде!
Тоді Кролик хутенько – дітлахів за вуха і посадив їх за стіл, а сам з Матінкою Крільчихою – біля дверей: чекають на Братчика Лиса.
Чекають вони, чекають – не йде Лис. Трохи згодом визирнув Братчик Кролик за двері тихесенько. Дивиться – з-за рогу стирчить кінчик лисячого хвоста. Тоді причинив Кролик двері, сів, лапками вуха обхопив і заспівав:
Якщо миску кинути,
Розіб’ється миска.
Якщо близько Лиса хвіст,
Значить, сам він близько.
Ось пообідав Братчик Кролик, і Матінка Крільчиха, і всі дітлахи, і ніхто їм не заважав. Згодом приходить Братчик Їжак і каже:
– Братчик Лис просить вибачити: він занедужав і не зміг прийти. Просить, щоб Братчик Кролик завтра прийшов до нього на обід.
Сонечко піднялося зовсім високо, коли Кролик схопився й побіг до домівки Лиса.
Прибігає, чує – стогне хтось. У двері зазирнув і бачить: сидить Лис у кріслі, весь закутаний у байкову ковдру, а вигляд у нього геть кепський. Поглянув Кролик навсібіч – ніде не видно обіду. Миска стоїть на столі, а поряд лежить гострий ножик.
– Це ж що, у тебе курочка на обід, Братчику Лисе? – питає Кролик.
– Так, Братчику Кролику, а яка молоденька та свіженька! – відповідає Лис.
Тут Кролик розгладив вуса та й каже:
– Ти що, Братчику Лисе, без кропу її приготував? Щось мені у горло не лізе курятина без кропу.
Вискочив Кролик за двері та мерщій у кущі, причаївся й чекає на Лиса. Довго чекати не довелося, бо Лис одразу скинув байкову ковдру – і за ним навздогін. А Кролик гукає йому:
– Гей, Братчику Лисе! Ось я тут поклав на пеньок кропу. Бери хутенько, поки не зів’яв!
Так він крикнув і пострибав собі. І Лис його не наздогнав.