У той рік, коли Скандербег завітав до села Люфай, у тих краях трапився лютий неврожай. Дізнавшись, що славний воїн наближається до їхнього села, мешканці вийшли йому назустріч і зупинилися біля печери Ерті.
Поперед себе вони поставили велике дерев’яне корито, доверху наповнене зерном, яке зібрали по жменьці з кожної хати. Вітаючи Скандербега, селяни мовили, що тримаються з мужністю, не втрачають надії й не лякаються труднощів голодного року.
Ця зустріч щиро звеселила Скандербега, адже він добре знав про біду селян. Тоді він підніс над ними своє благословення:
– Віднині нехай на ваших полях щедро колоситься пшениця, а в кожній хаті вашого села завжди буде вдосталь хліба!
І сталося диво: від того дня поля довкола Люфаю родили море пшениці, а селяни завжди мали хліб у достатку.