Facebook InstagramPinterestTwitter
Казки іншою мовою: RU

Салатний віслюк (Брати Ґрімм)

Казки про:
1667

 Салатний віслюк (Брати Ґрімм)Жив колись молодий мисливець, вийшов він раз у ліс на полювання. На душі у нього було весело і радісно, він зірвав листочок, став на ньому насвистувати, але з’явилася раптом перед ним стара-стара, потворна стара, заговорила з ним і сказала:

– Добрий день, молодий мисливець! Ти он який веселий та задоволений, а я страждаю від голоду та спраги, подай мені милостиню.

Пожалів мисливець бідну стареньку, сунув руку в кишеню і подав їй що зміг. Зібрався він йти далі, але стара зупинила його і каже:

– Слухай, милий мисливцю, що я тобі скажу: хочу я за твоє добро зробити тобі подарунок. Йди далі своєю дорогою, але скоро ти підійдеш до дерева, будуть сидіти на ньому дев’ять птахів, будуть вони тримати у кігтях плащ і виривати його один у одного. Ти візьми приклади рушницю і стріляй саме в середину: вони скинуть тобі плащ на землю, але ти попадеш в одного птаха, і він упаде мертвим на землю. Плащ ти візьми з собою, це плащ чарівний: якщо ти накинеш його собі на плечі, він виконає все, що ти забажаєш, і куди ти захочеш потрапити, там і опинишся. А із мертвого птаха ти дістань серце, проковтни його цілим, – і будеш кожного ранку, коли прокинешся, находити у себе під подушкою золотий.

Подякував мисливець віщунці і подумав про себе: «Чудові речі вона мені наобіцяла, якщо б тільки все це справдилося». Але не пройшов він і ста кроків, як почув угорі на гілках пташиний крик і щебет. Він подивився вгору і побачив табун птахів, які рвали дзьобами і кігтями якусь ковдру, кричали, клювали один одного і билися між собою, немов кожен з них хотів захватити її собі.

– Ось диви, – сказав мисливець, – виходить, як казала стара.

Він зняв з плеча рушницю, приклав її і вистрелив прямо в середину, і посипалося всюди пір’я. Миттю всі птахи із шумом розлетілися, але один упав мертвий на землю, і плащ теж упав на землю. Мисливець зробив так, як наказала йому стара: розрізав птаха, витяг у нього серце, проковтнув його, а плащ узяв із собою додому.

Другого ранку, тільки він прокинувся, згадав про обіцянку і вирішив її перевірити, чи справдилася вона. Він підняв подушку – і перед ним блиснув золотий. Наступного ранку він знайшов ще золотий, і так було щоранку, коли він прокидався. Він зібрав цілу купу золота, і нарешті, подумав: «Навіщо мені все це золото, якщо я сиджу вдома? Піду-но мандрувати, подивлюся, що в білому світі відбувається».

Попращався він із своїми батьком-матір’ю, взяв мисливську сумку і рушницю і вирушив мандрувати. Трапилося йому одного разу йти темним лісом, і коли той ліс скінчився, він

побачив, що перед ним, на рівнині, стоїть високий замок. Стояла біля вікна замку стара з дівчиною дивовижної краси і дивилася вниз. А була та стара відьмою, і сказала вона дівчині:

– Он іде по лісі чоловік, у нього всередині знаходиться чарівний скарб; треба б цього чоловіка, мила доню, ввести в оману: тим скарбом нам більше треба володіти, ніж йому. У нього знаходиться пташине серце, і тому у нього кожного ранку під подушкою опиняється золотий. – Стара пояснила дівчині, як з цією справою справитися, яку треба повести з ним гру, а потім вона пригрозила їй і сказала, розлючено на неї подивившись: – А якщо ти мене не послухаєш, то погано тобі зроблю!

Підійшов мисливець ближче, побачив дівчину і сказав про себе: «Я так довго мандрував, що хотілося б мені, нарешті, відпочити, добре б зайти в цей прекрасний замок, адже грошей у мене багато». Але, щиро кажучи, причиною тому було те, що побачив він здалеку прекрасну дівчину.

Він увійшов у замок; його привітали там ласкаво і охоче пригощали. І ось минуло трохи часу, і він так закохався у відьмину доньку, що ні про кого другого він і думати не хотів, і все дивився їй в очі і виконував усе, що вона хотіла. І сказала тоді стара:

– А тепер треба відібрати у нього пташине серце, він і підозрювати не буде, якщо його втратить.

Вони приготували зілля, і коли воно було готове, стара відлила його в келих, дала його дівчині, і та повинна була піднести його мисливцю.

– Візьми, мій милий, – сказала дівчина, – і випий за моє здоров’я.

Він узяв келих, і тільки випив напій, як миттю виплюнув серце. Дівчина повинна була потайки його понести, потім його проковтнути, тому що старій хотілося мати те серце. З того часу він перестав знаходити у себе під подушкою золоті, вони опинилися тепер під подушкою у дівчини, і кожного ранку стара той золотий забирала. А мисливець так шалено закохався у дівчину, що думав тільки про те, як би провести йому час разом з нею.

І сказала стара відьма:

– Пташине серце ми маємо, треба буде відібрати у нього і чарівний плащ.

Дівчина відповіла:

– Давай ми плащ залишимо йому, він уже втратив усе своє багатство.

Розсердилася стара і сказала:

– Та це ж плащ чарівний, такий рідко на світі відшукаєш, я повинна мати його, чого б мені це не коштувало.

Дала вона дівчині пораду, що їй треба робити, і заявила, що якщо вона її не послухається, то погано їй буде. Зробила дівчина так, як наказала стара. Стала вона якось біля вікна та почала дивитися в далечінь, немов вона дуже засумувала. Питає її мисливець:

– Чого ти стоїш тут така засмучена?

– Ах, мій коханий, – відповіла дівчина, – он стоїть гранатова гора, і знаходяться в ній прекрасні дорогоцінні камені. І у мене таке велике бажання їх мати, що коли я про це думаю, мені стає дуже сумно. Але хто може їх здобути? На ту гору можуть долітати хіба одні тільки птахи, а людині туди ніколи не дістатися.

– Якщо ти тільки через це і сумуєш, – сказав мисливець, – я твоє горе можу розвіяти.

Він обійняв дівчину, вкрив її своїм плащем і побажав потрапити на гранатову гору, – і миттю вони вже сиділи на її вершині. Усюди виблискували благородні камені, і бачити це було так радісно; і ось відібрали вони з них найкрасивіші і найкоштовніші. Але стара почала ворожити, – і раптом у мисливця обважніли очі. Він сказав дівчині:

– Давай трохи посидимо і відпочинемо, я так утомився, що стояти більше сил не маю.

Вони сіли на землю, і він поклав їй голову на коліна і заснув. Тільки він заснув, відв’язала дівчина у нього з плечей плащ, накинула його на себе, зібрала гранати і різні камені і побажала повернутися з ними додому.

Коли юнак прокинувся, він прийшов до тями і побачив, що кохана його обманула і залишила його одного в диких горах.

– О, – сказав він, – як сильна на світі зрада! – І сидів він у розпачі та смутку, не знаючи, як йому тепер бути.

А належала ця гора диким та страшним велетням, вони там жили і займалися розбоєм. Просидів мисливець недовго і помітив, що до нього наближаються троє із них. Він ліг на землю, немов дуже міцно спить. Ось підійшли велетні, перший із них штовхнув його ногою і сказав:

– Що ж, можна, – відповів він. – Я захопив із собою два пучки, один з них можу вам віддати. – Він розв’язав свою сумку і подав їй злий салат.

Відьма не підозрювала нічого поганого, і, коли побачила нову страву, у неї потекли слинки, і вона сама вирушила на кухню і почала його готувати. Коли салат був готовий, вона ніяк не могла дочекатися, доки він буде поданий на стіл, взяла два листочки й сунула їх в рот. Але тільки вона їх проковтнула, як утратила миттю свою людську подобу, перетворилася на віслюка і кинулася на двір. Прийшла на кухню служниця, бачить – стоїть приготовлений салат; хотіла була його віднести, але їй так захотілося його скуштувати, що вона, за своєю старою звичкою, з’їла кілька листків. Чари миттю подіяли, і вона теж перетворилася на віслюка і кинулася до старої, а блюдо з салатом упало на землю.

Швидкохід сидів у той час у красивої дівчини; салат ніхто не приносив, а дівчинці теж дуже хотілося його скуштувати, і вона спитала:

– А де ж салат?

Мисливець подумав: «А трава, мабуть, уже подіяла», і відповів:

– Я піду на кухню, спитаю.

Спустився він униз, бачить– бігають на

дворі два віслюки, а салат лежить на підлозі.

– Добре, – сказав він, – дві свою частину вже отримали. – І він підібрав з підлоги листи салату, поклав їх на блюдо і приніс дівчині.

– Щоб ви довго не чекали, – сказав він, – я сам вам приніс цю смачну страву.

Вона з’їла салат і миттю, як і ті дві, втратила свою людську подобу, перетворилася на віслюка і побігла на двір.

Умив тоді мисливець обличчя, щоб перетворені на віслюків могли його впізнати, спустився на двір і сказав:

– Тепер отримайте винагороду за вашу невірність.

І він прив’язав усіх трьох на мотузку, повів за собою й прийшов до млина.

Він постукав у віконце, висунув звідти голову мірошник і спитав, чого йому треба.

– Та ось є у мене три норовистих віслюки, – відповів він, – я не хочу їх тримати більше у себе. Якщо ви згодні взяти їх до себе, надати їм корм та хлів і поводитися з ними так, як я вам скажу, я заплачу вам за це скільки ви забажаєте.

Мірошник сказав:

– Що ж, я згоден. А як же я повинен з ними поводитися?

І мисливець пояснив, що старого віслюка, – а була то відьма, – він повинен бити тричі на день, а годувати один раз; віслюка молодше, – а була то служниця, – він повинен бити один раз у день, а годувати тричі; наймолодшого, – а була то дівчина-красуня, – бити не треба, а годувати її слід тричі на день, – мисливець ніяк не міг пересилити свого серця і допустити, щоб дівчину били. Потім він повернувся назад у замок, і там було все, що йому було потрібно.

Через кілька днів прийшов старий мірошник і сказав, що повинен, мовляв, доповісти, що старий віслюк, який отримував тільки побої, а корм один раз на день, помер.

– А два, що залишилися, – продовжував він, – хоча не померли ще й свій корм отримують тричі на день, але так засумували, що проживуть, мабуть, недовго.

Зжалівся тоді мисливець, гнів у нього минув, і він сказав мірошнику, щоб той привів їх сюди. Як тільки віслюки з’явилися, дав він їм поїсти салату, і вони знов перетворилися на людей. Кинулася прекрасна дівчина перед ним на коліна і сказала:

– Ах, мій коханий, пробачте мені все, що я зробила вам злого, це мене примушувала робити моя мати; це вийшло проти моєї волі, а я кохаю вас усім серцем. Ваш чарівний плащ висить тут, у шафі, а щоб повернути вам пташине серце, я вип’ю нудотних ліків.

Але на думці у нього було тепер зовсім інше, і він сказав:

– Нехай воно залишається у тебе, тепер мені це все одно, я хочу, щоб ти стала моєю вірною дружиною.

І ось відсвяткували вони весілля й прожили щасливо разом до самої смерті.