Лисичка, Котик і Півник (Олександр Олесь)

КОТИК: Що ти там, Півнику, знайшов?

ПІВНИК: Що я знайшов? Зерно.

КОТИК: Ну, і смачне воно?

ПІВНИК:
Ах, ти не можеш уявити.

Може хочеш трошки вкусити?!

КОТИК:
Та нізащо в світі, та ніколи,
Хоч дай мені мишок повні поли.

Тверде, сухе – ну, ніякого смаку!

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

КОТИК:
О, знов мене злякав!

Ти б хоч тихше співав...
(Пауза)
І пісні твоєї не розумію.

ПІВНИК: А я іншої не вмію.

КОТИК: "Ку – ку – рі – ку"... цілком незрозуміле...

ПІВНИК:
А мене ще дужче співати закортіло...

І коли я пісню заспіваю,
Наче під небом політаю,
І мені на серці так легко стане,
Наче рідна мати на мене гляне.

КОТИК:
Півнику – братіку, я жартую;
Я твою пісеньку радо чую
І вранці, і вдень, і серед ночі...

Кожний співає, як вміє, як хоче;
Я твою пісеньку дуже люблю,
А чи любиш ти пісню мою?

ПІВНИК:
Нащо питаєш, мій друже, -
Я полюбив її дуже.

КОТИК (майструє і співає):

"Мур ,мур, мур,
Попід муром щур -
Несе солонинку
У свою хатинку,
А я все розважу,
За кущиком ляжу...

Мур, мур, мур...

Буде мій щур.

Стану я з ним гратись,
Стану забавлятись,
То піймаю, то пущу,
То підкину, то впущу.

Мур, мур, мур,
Буде мій щур!"

ЗАЙЧИК (вбігає): Здоровенькі були!

ПІВНИК: Здоровенькі!

КОТИК: Що нового, Сіренький?

ЗАЙЧИК:
Та я чув, як Лисиця Сороку прохала,
Щоб дорогу до вас показала.

КОТИК:
От тобі й на!

Ну, а що ж вона?

ЗАЙЧИК:
А Сорока сказала,
Щоб вона... почекала!

ПІВНИК:
Ха – ха – ха! Як Сороку побачу,
Щиро, щиро, сердечно віддячу.

КОТИК:
Але, Півнику-братіку, бережись,
На всі боки уважно дивись,
Бо Лисиця – хитрий звір
І куди страшніший як тхір!

ПІВНИК:
Отаке сказав!

Звичайно – не ловитиму ґав.

КОТИК:
Як піду я в ліс на роботу,
Зачини ворота,
Двері позамикай
І нікого без мене в хату не пускай!

ПІВНИК: А ти куди йдеш?

КОТИК:
Знов піду на гору,
Бо це вчора під кущем я наглядів нору,
Так оце я хочу піти подивитись -
З ким мені доведеться битись.

ЗАЙЧИК:
Чого так говориш, загадково, таємно?

Що там Мишка живе, – це я знаю напевно.

КОТИК: А хіба ти, Зайчику, мишки не боїшся?

ЗАЙЧИК:
Для мене не страшна, котику, навіть Лисиця!

Коли б у мене ноги не були прудкі, як стріли,
Давно б мене вовки та ведмеді з'їли.

КОТИК:
Дивись же, Півнику, не виходь з хати,
Коли ще хочеш по світу погуляти.

ПІВНИК:
Та не турбуйсь, серденько,
Я сидітиму в хаті тихенько,
Ще й поставлю коцюбу на порозі.

ЗАЙЧИК: Ну, ходім, Півнику, нам по дорозі!

Котик з сокиркою і Зайчик прощаються з Півником і зникають. Півник замикається в хаті.

ЛИСИЧКА виходить, озирається на всі боки і стає за деревами.

ЛИСИЧКА:
Півнику, Півнику, ану, встань!

Відчини віконечко та поглянь!

Скільки тобі зерняток принесла,
А ще більш розсипала, як несла.

Є у мене житечко і пшоно,
Ллється, наче золото, з рук воно,
Позбирай же, Півнику, швидше все,
А то його буйний вітер рознесе,
Полетить за гори та за море з ним,
Віддасть його вихорам навісним.

Ті ж розсиплять зернятка по степах,
По байраках темних, по ярах;
Хіба ж тобі, Півнику, не болить,
Що не стане зерняток через мить?!

ПІВНИК: Хто це мені пісеньку проспівав?

ЛИСИЧКА (з-за дерева):
А ти мене, Півнику, не пізнав?

Я маленька пташечка з чужини,
А живу на кущику бузини.

ПІВНИК:
А я думав – Лиска кличе
І неправду каже в вічі.

(Розчиняє вікно і виглядає)
Де ж ти, пташечко моя ?!

ЛИСИЧКА:
Пташка в лісі, а тут я!!!

(Вискакує, хапає Півника, в'яже і несе)

ПІВНИК (співає):
"Котику – братіку,
Несе мене Лиска.

За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, -
Порятуй мене!.."

ЛИСИЧКА:
Котик – братік не почує
І тебе не порятує.

ПІВНИК:
"Котику – братіку,
Несе мене Лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, -
Порятуй мене!.."

КОТИК (прибігає):
Ах, ти, звіре прехитрющий,
Найлютіший враже в пущі!

Так ти Півника зв'язав,
Так ти братіка украв,
Ухопив його з вікна...

На ж тобі, на!

(Б'є Лисичку різкою)

ЛИСИЧКА:
Ой – ой, годі! Ой, доволі,
Ой, не буду вже ніколи,
Це востаннє на віку... (втікає)

ПІВНИК (визволившись): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Так такий ти, Півнику, слухняний!?

ПІВНИК:
Вибач, братіку коханий:

Мене Лиска піддурила,
На зернятка підманила...

Наче пташечка маленька,
Заспівала солоденько,
Що дає мені вона
І житечка і пшона.

КОТИК:
Ах, маленький!

Ах, дурненький!

Ну, дивись же бережись,
Добре в хаті зачинись
І тихенько сиди,
Та мене з роботи жди!

А відчиниш, впустиш лиса -
Клич, кричи, хоч розірвися,
Вже тебе я не почую,
Бо далеко помандрую:

Аж у поле золоте,
Там, де житечко росте.

ПІВНИК:
Ні, тепер не вийду з хати,
Хоч і стане викликати,
Буду, котику коханий,
Я тепер уже слухняний,
Натоплю в печі як слід
І варитиму обід.

КОТИК:
Ну, готуй обід, серденько, -
Я вернусь сюди скоренько.

(Котик узяв клуночок і пішов. Пішов і Півник в хату).

ЛИСИЧКА (виглядаючи з-за куща):
Ага, Котик пішов!

(погрожуючи Півникові)

Ну, не вирвешся знов!

Понесу тебе додому,
Синові віддам малому,
В мене сім, сім дочок,
Панночок.

Восьмий син, – Пилипко,
Той, що любить молоко.

Він найменшенький,
Найгарнішенький.

(пауза)

Як же Півника із хати
Сюди вийти ублагати
Та мерщій його на плечі?

А! Позичу жару з печі:

Наче хочу я варити,
Та нема чим розпалити.

(ніжно)

Півнику – братику, відчини!

ПІВНИК: Хто там?

ЛИСИЧКА: Я – Лисичка – сестричка.

ПІВНИК: Та нізащо в світі!

ЛИСИЧКА (крізь сльози): Півнику, братику!

ПІВНИК: Щоб знов украла мене!..

ЛИСИЧКА:
Та послухай же, серденько,
Я скажу тобі щиренько,
Що тебе я не морочу,
Що не вкрасти тебе хочу,
Тільки жару попросити,
Щоб було чим розпалити.

ПІВНИК:
Ну, це інша справа... Зараз!

(Відчиняє вікно і подає горщик з жаром)

На!

(Лисичка хапає Півника і несе)

ПІВНИК (співає):
"Котику – братіку!

Несе мене Лиска,
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
Порятуй мене!"

(Пісня повторюється в глибині лісу і затихає. Вибігає Зайчик, сідає перед хаткою і, закривши очі лапками, плаче).


КАРТИНА ІІ
(Господа Лисиці. На лавах, стільцях, лежанцісидять лисенята, – сім дочок і синок Пилипко)

1 ДОЧКА: Щось довго матері немає.

2 ДОЧКА: Працює, мабуть – не гуляє.

3 ДОЧКА:
Та їй приємно працювати:

В лісах кругом пташки, звірята,
Туркоче горличка в кущах,
Качки і гуси на річках,
Сміється сонечко вгорі,
А тут ввесь день сиди в норі,
А спробуй, вигляни надвір -
Наскочить зараз хижий звір
Або мисливець: бах! – і край,
Лягай на спину і вмирай!

ПИЛИПКО:
Від всього можна утекти,
Нещастя наше – то хорти!

До того люті та лихі,
Та довгоногі, та бридкі...

Плиг, плиг! – біжать з кущів, з багна...

Плиг, плиг! – ну, чисто сарана!

Я бачив раз хортів у сні:

Ну, та й огидні навісні!

Які в них вуха! А хвости!..

Що найстрашніше – то хорти.

1 ДОЧКА: Великі?

ПИЛИПКО: Ах, і не кажи!

4 ДОЧКА: Ану, руками покажи,
Які?

ПИЛИПКО (показує): Аж ось такі!

4 ДОЧКА:
Ну, це найбільший, мабуть, звір!

Куди там соватись надвір!

1 ДОЧКА: Де ж мати? Таж і їсти час!

2 ДОЧКА: Все ловить Півника для нас.

(Стук у двері. Входить Лисичка з Півником)

ЛИСИЧКА (до дітей, показуючи на Півника):
Що це таке?

(Діти оточують матір)

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти з жахом кидаються по кутках)

ЛИСИЧКА:
Ну, чого ви повтікали?!...

Що, ви й досі не пізнали?

Я ж казала Пилипку,
Хто кричить "кукуріку"...

ПИЛИПКО: Півник! Півник!

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти радісно сміються і обертаються знов до Півника)

1 ДОЧКА: Ха – ха – ха! Як смішно!

2 ДОЧКА: Як співає втішно!

4 ДОЧКА: Мамо! Що з ним будемо робити?..

ЛИСИЧКА: Та що ж... будемо варити.

З ДОЧКА: Ми не будем їсти... ми не станем їсти!

ВСІ: Мамочко! Не ріжте!

6 ДОЧКА:
Ми з ним будем гратись -
У струмку купатись...

ПИЛИПКО:
Не ріжте, не ріжте...

Ми не станем їсти!

ЛИСИЧКА: Ще й ти!

ПИЛИПКО: Він яєчка буде нам нести.

7 ДОЧКА: От, яєчка будем їсти!

ВСІ: Не ріжте, не ріжте!

ЛИСИЧКА: 3 вами сльози й сміх!

1 ДОЧКА:
Матусенько мила,
А щоб він не втік,
Приборкаєм крила.

ЛИСИЧКА: Та він втече пішки.

ПИЛИПКО: Обрубаєм ніжки.

1 ДОЧКА (до Півника): А ти з Котиком живеш?

ПІВНИК: Так!

3 ДОЧКА:
Не розумію, що за звір:

Він такий дряпучий
Та лінючий...

ПІВНИК:
Він ніколи не гуляє:

Все працює, ловить, дбає.

ЛИСИЧКА:
Наробив уже добра:

Ані миші, ні щура...

Половив усе на полі, -
Нори всі порожні й голі.

(Чути за дверима скрипку)

1 ДОЧКА: Тихше!.. Хтось неначе грає (прислухається).

2 ДОЧКА: Хто таку тут скрипку має?..

3 ДОЧКА: Вперше гру таку я чую...

4 ДОЧКА: Я, здається, затанцюю.

ЛИСИЧКА (до котроїсь дочки):

Ану, вийди подивись:

Чи не наш сусіда Лис!

5 ДОЧКА: Ой, я хочу танцювати!

2 ДОЧКА: Подивись, танцює мати!

(Лисичка, сидячи, пританцьовує)

3 ДОЧКА:
Ой, як грає, ой, як грає!

Мабуть, срібну скрипку має.

ПИЛИПКО:
Ви не гнівайтесь, матусю:

Побіжу я – подивлюся.

ЛИСИЧКА:
Йди, синочку, подивися,
Та вертайся, не барися! (Пилипко вибіг)

5 ДОЧКА:
І я з ним побіжу,
А вернуся – розкажу.

ЛИСИЧКА:
Та ідіть вже, подивіться,
Тільки, діти, не баріться!

(Лисенята з криками вибігають з хати. Лисичка бере віника і, співаючи, підмітає хату)

ЛИСИЧКА:
"Ой, у лісі на калині
Три пташині.

Як навшпиньки стану,
То одну дістану.

А коли захочу,
По другу підскочу.

А на третю гляну,
Третю не дістану.

Третя на вершечку,
А дві недалечко."
(Задумливо) Що, аж так довго їх немає?..

Вже і скрипка більш не грає...

Жду їх, жду і не діждуся...

А піду я подивлюся:

Чи не сталося біди...

(До Півника) Ти тут, Півнику, зажди!

(Півник утирає сльози)

(Лисичка пішла. З-під печі вилазить Мишка)

МИШКА:
Ха-ха-ха! Пішли із хати...

Ах, кортить поласувати...

Бач, ось крихітка м'ясця...

Це із кого ? – З горобця.

Мало! Шкода – більш немає...

(До Півника): Бідний Півнику, не плач:

Догадайся, хто той грач!

Котик то на скрипці грає,
Лисенят в мішок складає...

Кожне цок
У лобок -
Та в писану тайстру.

ПІВНИК (радісно):
Що ти кажеш, Мишко люба! ?

Так мене не жде тут згуба?

Так я знов буду жити,
По лісочку скрізь ходити
Та купатися в піску...

(Співає): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК (входить в хату. Мишка швидко тікає під піч):

А-а, співаєш!! Чую, чую -
Дай же, любий, поцілую -
Врятував тебе я знов:

Всіх я лисів поборов,
Всіх в мішок їх поскладав,
Ще і туго зав'язав.

Як ітимуть лісом люди,
Добра знахідка їм буде!

Було б виломить лозу,
Хитру Лиску покарати!

МИШКА (з-під печі):
А мішок я прогризу,
Та й пущу їх погуляти. (Зникає)

КОТИК:
Що ж – пускай, як забажалось!

Їм і так уже дісталось.

ПІВНИК:
Я уже додому хочу...

Як прийду, на тин зіскочу
І веселий – на кілку
Закричу: Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Ну, ходім, ходім, маленький,
Я радий, що ти живенький.

Більше вже не прийде Лис...

Присягавсь, що кине ліс
І подасться звідсіля
На степи та на поля. (Виводять)

МИШКА:
Перегризла, розмотала,
Всіх з мішка повипускала...

Всі ідуть кудись у поле
І не вернуться ніколи.

(Вбігають Лисенята з Лисичкою і на швидку руку спаковують різні речі до мішечків)

ЛИСИЧКА:
Ну, мерщій із цього лісу!

Знайдем кращий – не журіться.

Це твоя вже, Мишко, хата,
Будь щаслива та багата:

Наноси ти цілу гору
Зерна всякого в цю нору!

А за те, що врятувала,
Нас з мішка повипускала,
Більше я ніколи зроду
Твого мишачого роду
Зачіпати вже не буду
І ніколи не забуду,
Що для всіх ти нас зробила...

Прощавай же, Мишко мила!..

(Всі прощаються з Мишкою. Пилипко дістає щось з-під стола)

ЛИСИЧКА: Що там робить мій синочок?

ПИЛИПКО (з візком):
То я хочу цей візочок
Нашій Мишці залишити,
Щоб було їй чим возити.

ЛИСИЧКА: Залиши! Пора! Рушайте!

(Родина виходить)

МИШКА: Прощавайте! Прощавайте!

(Бере візка, тішиться ним, і зникає в своїй норі)

Завіса!