У самісінькому пеклі, біля найбільшого смоляного казана, сидів захеканий чорт Антипко і витирав сажу з лоба. Робота в нього була важка, без вихідних: дрова рубай, вогонь роздмухуй, ще й за грішниками наглядай, щоб не розбіглися.
Одного дня не витримав Антипко, пішов до головного біса і просить:
– Відпусти мене, пане, на землю у відпустку! Хочу хоч тиждень у тиші посидіти, на зелену травичку подивитися, пташок послухати. Згорів я на роботі, нерви нікуди не годяться!
Головний біс тільки посміявся у вуса, але відпустку дав.
Перекинувся Антипко на звичайного подорожнього, сховав роги під бриля, а хвіст у штани заправив, і виліз на білий світ. Бачить – краса неймовірна! Село потопає у вишневих садках, річка сріблом виблискує, сонечко гріє. Сів він під розлогою вербою на межі двох городів, дістав люлечку і мружиться від задоволення.
Аж раптом чує – земля дрижить! З одного двору вибігає дядько Карпо з вилами, а з іншого – дядько Лаврін із сокирою. Очі кров'ю налиті, слина летить, кричать так, що аж ворони з дерев попадали.
– А щоб ти крізь землю провалився, іроде! Ти навіщо свою огорожу на півпальця на мою межу посунув?!
– А щоб тобі заціпило, сякий-такий! Це ти вчора на мою яблуню так криво подивився, що на ній усе листя пожовкло! Заздриш, бо в мене свиня більша виросла!
– Та я тобі ту свиню вночі отрую, а хату з чотирьох боків підпалю!
– А я тобі в криницю дохлу жабу кину і на весь рід порчу наведу!
Антипко аж люлечку з рота випустив. Сидить, кліпає очима і не вірить тому, що бачить. У них у пеклі, звісно, не мед, але ж порядок є! Ніхто чужого казана не відбирає, смолу сусіду не каламутить. А тут двоє людей через грудку землі і заздрощі готові одне одному горлянки перегризти без жодного чортового втручання!
Коли ж Лаврін замахнувся сокирою, а Карпо вилами, Антипко схопився за голову, зірвав бриля і як дремене! Біг так, що аж п'яти диміли, прямісінько до пекельної брами.
Заскакує в пекло, падає біля свого рідного, гарячого казана, обіймає його і плаче від радості:
– Ох, як же тут добре! Як же тут тихо, мирно і спокійно! Ніколи більше до тих людей не поїду, бо в них там на землі справжнє пекло, а в нас тут – просто курорт!
Відтоді чорти у відпустку на землю не просяться. Бояться.
Літературне опрацювання та ілюстрація – Тая Івна.